Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству

Для кого ця стаття: для роботодавців, які доручають працівникам матеріальні цінності підприємства.

Зі статті ви дізнаєтеся: яка матеріальна відповідальність може бути застосована роботодавцем та в яких випадках, як визначити та відшкодувати заподіяну підприємству шкоду та відобразити це в бухобліку.

Під час інвентаризації часто з`ясовуються факти нестач або псування матеріальних цінностей. Тому постає питання щодо матеріальної відповідальності тих чи інших осіб та визначення порядку й розміру відшкодування.

Підстави та критерії виникнення матеріальної відповідальності

Стаття 130 КЗпП містить загальні підстави та умови матеріальної відповідальності працівників. Так, відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП право притягнути працівника до матвідповідальності в підприємства виникає, зокрема, у разі одночасної наявності таких фактів:

• порушення трудових обов’язків,
• пряма дійсна шкода,
• причинний зв’язок між порушенням і шкодою,
• вина або бездіяльністьі працівника.

Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення до матеріальної відповідальності (див. лист Мінсоцполітики від 13.08.14 р. № 87/0/15-14/06).

Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Зверніть увагу: на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за неодержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Підстави та умови, що мають бути встановлені для притягнення працівників до матеріальної відповідальності, узагальнив також ВССУ у постанові від 11.12.15 р. № 12 (далі – Постанова № 12). Зокрема, у постанові наголошується, що працівник не може нести відповідальність за несхоронність майна, яке йому передали для зберігання, використання в процесі роботи або з іншою метою, у період після закінчення робочого часу й до його початку.

У Постанові № 12 також визначено категорії прямої дійсної шкоди:

• недостача, втрата, знищення, пошкодження чи зіпсування матеріальних цінностей;
• шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною;
• витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами);
• витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників;
• суми неустойки, фінансових санкцій, пені, сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів;
• виплати на користь інших суб’єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників;
• нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв’язку зі спливом строку позовної давності;
• нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.

У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій або бездіяльності (п. 4 Постанови № 12).

Види матеріальної відповідальності

За загальним правилом за шкоду, заподіяну підприємству під час виконання трудових обов’язків, винні працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст. 132 КЗпП). Тобто йдеться про обмежену матеріальну відповідальність.

Таку відповідальність несуть:

1) працівники – за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі під час їх виготовлення, – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому самому розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

До обмеженої відповідальності можна притягти працівника незалежно від укладеної форми трудового договору.

Трудовим законодавством також передбачено такі види матеріальної відповідальності, як повна, колективна (бригадна) та підвищена.

Відповідно до ст. 134 КЗпП обов’язок відшкодувати пряму дійсну шкоду в повному обсязі без будь-яких обмежень покладено на працівника, винного в заподіянні шкоди підприємству, з яким він перебуває в трудових відносинах, у разі якщо:

1) між працівником і підприємством відповідно до ст. 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству під час виконання трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не під час виконання трудових обов’язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства будь-якої форми власності, винний у затримці виплати заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Зверніть увагу: Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування під час виробництва, наведено в додатку 1 до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. № 447/24, а Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність – у додатку 2 до цієї постанови.

Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто повна матвідповідальність виникає лише за умови виконання обох описаних вище вимог.

У Постанові № 12 ВССУ зазначає, що договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними.

Якщо шкоду завдано не під час виконання трудових обов’язків, то слід зважати на те, що в п. 18 постанови пленуму ВСУ від 29.12.92 р. № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (далі – Постанова № 14) роз’яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

У разі спільного виконання працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність (ст. 1352 КЗпП).

Колективна матеріальна відповідальність установлюється власником за погодженням із профспілкою підприємства, а рішення роботодавця про встановлення колективної матеріальної відповідальності оформлюється наказом по підприємству.

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу.

Перелік робіт, під час виконання яких може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також форму Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджено наказом Мінпраці від 12.05.96 р. № 43.

Підвищену матеріальну відповідальність передбачено Законом від 06.06.95 р. № 217/95-ВР «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» (далі – Закон № 217). Вона спрямована на забезпечення збереження окремих видів майна та цінностей, а саме: дорогоцінних металів, каміння та валютних цінностей.

Відповідно до ст. 1 Закону № 217 матеріальну відповідальність несуть працівники, які виконують операції, пов’язані із закупівлею, продажем, обліком, перевезенням, доставкою чи використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних побутових і промислових виробів, відходів і брухту, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, а також валютні операції.

Крім працівників, які виконують перелічені операції, до матеріальної відповідальності згідно із Законом № 217 можуть притягатися й особи, безпосередньо не пов’язані з виконанням операцій, зазначених вище, але визнані винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.

Розрахунок суми збитків

Розмір шкоди, заподіяної підприємству, визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами (ст. 1353 КЗпП).

У разі розкрадання, нестачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Розмір шкоди визначається відповідно до ст. 1353 КЗпП, Закону № 217 і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою КМУ від 22.01.96 р. № 116 (п. 15 Постанови № 14).

Зверніть увагу: розмір збитків визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки (п. 2 Постанови № 116).

Незалежною оцінкою майна є оцінка майна, проведена суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання (ст. 3 Закону від 12.07.01 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», далі – Закон № 2658).

Тобто підприємство для оцінки збитку повинне звернутися до оцінника, уклавши з ним відповідний договір. Висновки щодо вартості майна оцінник має викласти у звіті про оцінку майна (ст. 12 Закону № 2658).

Згідно з п. 10 Постанови № 116 зі стягнених сум здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей і вартості робіт із їх відновлення, а решта коштів – перераховується до державного бюджету.

Порядок відшкодування

Існує три варіанти відшкодування збитків, завданих роботодавцеві працівником:

1. Добровільне відшкодування.

2. Стягнення за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу.

3. Відшкодування в судовому порядку.

Якщо працівник згоден із розміром збитків, то він може добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству, повністю або частково. За згодою власника працівник також може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно чи поправити пошкоджене (абзац п’ятий ст. 130 КЗпП).

Стягнення за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу проводиться шляхом утримання суми збитків із його зарплати (ст. 127, 136 КЗпП). У такому разі згоди працівника на вирахування зазначених сум не отримують.

Розпорядження має бути оформлене не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяної працівником шкоди та звернене до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівникові (ч. 2 ст. 136 КЗпП).

Покриття шкоди працівниками проводиться в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку (ст. 132, 136 КЗпП).

Утримуючи суму заподіяної матеріальної шкоди із заробітної плати, слід урахувати норми ст. 128–129 КЗпП:

• під час кожної виплати зарплати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 %, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, – 50 % зарплати, яка належить до виплати працівникові;
• не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

Якщо працівник не згоден із відрахуванням або його розміром, трудовий спір розглядається в судовому порядку. Стягнення з керівників підприємств та їхніх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу чи за заявою прокурора.

Для звернення власника до суду в питаннях стягнення із працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установлюється строк в один рік із дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ст. 233 КЗпП).

До суду може звернутися як працівник, не згодний із відрахуваннями, проведеними власником або вповноваженим ним органом, чи з їх розміром, так і підприємство, зокрема в разі, якщо заподіяна шкода перевищує середньомісячний заробіток або якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у разі припинення працівником трудових відносин із цим підприємством, закінчення строку для видання розпорядження про відрахування) (п. 2 Постанови № 14).

Бухгалтерський облік

До встановлення винних осіб вартість нестачі або зіпсованих основних засобів і запасів (понад норми природного убитку) відносять у Дт 072 «Невідшкодовані нестачі та втрати від псування цінностей», де вони обліковуються до встановлення винної особи чи до спливу строку позовної давності – 3 роки.

Після встановлення винного їх вартість відображають за Дт 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків» – Кт 716 «Відшкодування раніше списаних активів» чи Кт 746 «Інші доходи» (на суму, що належить до відшкодування винною особою).

Вартість нестачі або зіпсованих ТМЦ відображають:

• Кт 20, 22, 28 (запаси) – Дт 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей»;
• Кт 10, 11 (необоротні активи) – Дт 977 «Інші витрати діяльності». При списанні основних засобів спочатку списують знос кореспонденцією Дт 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» – Кт 10 «Основні засоби».

Вартість послуг незалежного оцінщика відображають на тих рахунках витрат, на які відносилася вартість втрачених чи зіпсованих ТМЦ (Дт 947 або 977), у кореспонденції з Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» або 685 «Розрахунки з різними кредиторами».

Погашення заборгованості відображають відповідно проведенням:

• Дт 661 – Кт 375 – у разі утримання відшкодування із зарплати працівника;
• Дт 301 – Кт 375 – у разі погашення заборгованості готівкою;
• Дт 15 (20, 22) – Кт 375 – у разі погашення заборгованості майном.

Оскільки за п. 10 Порядку № 116 після покриття збитків залишок коштів перераховують до державного бюджету, то в підприємства може бути ще одне проведення – Дт 716 – Кт 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами» (на різницю між сумою загальних збитків і прямих збитків).

Також читайте

«Річна інвентаризація – 2017: що потрібно знати»