Про умови визначення податкових пільг висловився ВС

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значущості. Такий висновок зробив ВС в постанові №813/2430/14

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 лютого 2018 року                      м.Київ                                №813/2430/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — ГОНЧАРОВОЇ І.А., 
суддів — ХАНОВОЇ Р.Ф., ОЛЕНДЕРА І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1.08.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від

19.08.2015 за позовом приватного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

У березні 2014 року ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ДПІ безпідставно дійшла висновку про заниження товариством податкових зобов’язань щодо сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, тому відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 5.03.2014.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 1.08.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2015, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 5.03.2014 №* та №**; стягнуто на користь позивача 487,20 грн. судового збору.

Не погодившись із судовими рішеннями, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, неправильно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Товариство своїх заперечень на касаційну скаргу не надало.

22.01.2018 справу в порядку передбаченому розд.VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання товариством вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат за взаєморозрахунками з контрагентами відповідач склав акт від 18.02.2014.

В акті зазначено, що товариство завищило від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 7701027 грн. та занизило податок на додану вартість на загальну суму 966781,4грн.

На цій підставі відповідачем 5.03.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення:

— №*, згідно з яким позивачу було нараховане податкове зобов’язання за податком на додану вартість на суму 1450172,1 грн., в т.ч. 966781,4 грн. за основним платежем та 483390,7 грн. за штрафними санкціями;

— №**, за яким позивачу було зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток на суму 7701027 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень мотивує тим, що за результатами перевірки виявлені факти, що господарські операції товариства з

контрагентами: ТОВ «Вторма-Тернопіль», ТОВ «Вторма-Львів», ПП «Бровари-Вторма», ТОВ «Сікоя», ПП «В2 Сервіс» та ФОП Могилка О.М. — мала фіктивний характер.

Задовольнивши адміністративний позов, суди попередніх інстанцій послались на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності з боку товариства порушень під час виконання господарських договорів з вищезазначеними контрагентами; укладені господарські угоди виконано у повному обсязі; надані товариством податкові накладні та інші документи бухгалтерської звітності відповідають вимогам закону, а тому викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинами справи.

Відповідно до ст.159 КАС (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами ст.242 КАС (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають у зв’язку з таким.

Спірні правовідносини регламентувалися положеннями законів «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ПК та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов’язані з обчисленням податку на прибуток та на додану вартість, обчислення об’єкта оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів та надання послуг, унормовувалися ст.7 закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та

стст.14, 185, 198, 201 ПК, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв’язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв’язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості,

які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Попри це, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам відповідача про те, що діяльність контрагентів товариства мала протиправний характер; що ДПІ має докази того, що останніми не сплачувався податок на додану вартість; що вони не здійснювали та не мали можливості здійснювати господарську діяльність на виконання укладених з позивачем угод і що відображені у податковій звітності угоди реально не виконувались.

За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість адміністративного позову, не забезпечивши повного і всебічно з’ясування обставин в адміністративній справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю й передати справу на новий розгляд.

У ч.1 ст.353 КАС обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є

порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись стст.345, 349, 353, 356 КАС, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1.08.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2015 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

http://zib.com.ua/ru/132475-ob_uslovi...