Особливості оплати праці персоналу, який працює вдома

Для деяких посад досить зручною формою роботи є надомна. Про правила оформлення надомників ми вже говорили. Тепер з’ясуємо, яким чином здійснювати оплату праці такого персоналу та як її оподатковувати.

Що прописати в колдоговорі

Відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) форми й системи оплати праці, норми роботи, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами (установами, організаціями) самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Найоптимальнішою в разі застосування праці надомників є встановлення відрядної оплати праці залежно від норм виробітку. Вони можуть встановлюватися індивідуально на основі конкретних умов виконання роботи вдома.

Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р. № 275/17-99 (далі – Положення №  275), крім відрядної системи оплати, рекомендує застосовувати й акордну. У цьому разі завдання надається на виконання не окремої роботи, а цілого комплексу, за який і здійснюється оплата.

Роботодавець і працівник можуть домовитися й про оплату в розмірі посадового окладу за нормальної тривалості робочого часу в домашніх умовах.

Водночас роботодавець має додержуватися вимог ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі – Закон №  108), відповідно до яких заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, і через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Крім того, працедавець повинен дотриматись і мінімальних гарантій в оплаті праці, визначених ст. 3 та 31 Закону №  108. Тобто нарахована працівнику зарплата має бути не меншою ніж її мінімальний розмір, який у 2017 році становить 3 200 грн у місячному розмірі та 19,24 грн – у випадку погодинної оплати.

Оподаткування зарплати надомників

Зарплата надомників оподатковується в загальному порядку, як і зарплата інших працівників.

Тобто з нарахованої зарплати необхідно:

    утримати податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) за ставкою 18% (п. 167.1 Податкового кодексу України, далі – ПКУ);

    утримати військовий збір за ставкою 1,5% (пп. 161 підр. 10 р. ХХ ПКУ);

    нарахувати єдиний соціальний внесок (далі − ЄСВ) у розмірі 22% (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI, далі – Закон про ЄСВ).

У разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ (п. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ). Тобто роботодавець у такому випадку має сплатити мінімальний страховий внесок.

Часто під час роботи працівники-надомники використовують свій інструмент. Це одна з особливостей надомної праці. Цей факт має бути документально підтверджений для отримання компенсації.

Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства (установи, організації), мають право на одержання компенсації за їх знос (амортизацію).

Розмір і порядок виплати цієї компенсації визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із працівником (ст. 125 КЗпП, п. 10 Положення №  275 та п. 16 р. VI Рекомендацій Міжнародної організації праці щодо надомної праці № 184 (далі – Рекомендації №  184)).

Для отримання компенсації працівник повинен подати відповідну заяву, а роботодавець – видати наказ про її виплату. Суму компенсації та метод амортизації, за яким її нараховують, зазначають у наказі.

З метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі − ПДФО) компенсацію працівникам за використання їхнього інструмента для потреб виробництва розцінюють як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку, крім тих, які обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування відповідно до р. IV ПКУ (пп. «г» пп. 164.2.17 ПКУ). Компенсація оподатковується за загальною ставкою 18%. У податковому розрахунку за ф. № 1ДФ така компенсація зазначається з ознакою доходу «126». Оскільки компенсація є оподатковуваним доходом, то з неї утримується й військовий збір.

Водночас на підставі п. 3.22 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5, компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту й особистого транспорту не належать до фонду оплати праці.

Крім того, виплачену працівнику компенсацію віднесено до переліку виплат, на які ЄСВ не нараховується (п. 11 р. І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170). Тож суми компенсації працівнику не є об’єктом оподаткування ЄСВ.

Джерело: http://devisu.ua/