Що чекає банківську систему України

Продати держбанки, докапіталізувати монстрів, намацати вектор розвитку — такі завдання стоять перед банківською системою в кінці 2016 року. Цілі ясні, пріоритети розставлені. Питання лише в тому, нездійсненна місія.

Держбанки на вихід

Питання приватизації державних банків варто розглядати, насамперед, не з точки зору корупційної складової, про що багато написано. Мовляв, на кожен з трьох найбільших державних банків вже є потенційні інтересанти з олігархічних груп, які тільки і мріють про придбання те Ощаду, той Ексіму, то Укргазбанку за умовну «одну гривню».

Повністю виключити такий сценарій, зрозуміло, не можна. Однак у першу чергу потрібно відповісти на питання, кому в принципі може знадобитися будь-який з українських держбанків. Наскільки солодким не здавався б шматок пирога, на практиці жодна з пропонованих до продажу фінустанов не можна назвати «хорошою інвестицією». Насправді, будь-який розсудливий інвестор, якими б не були його реальні задуми, не погодиться купувати те, що у нас прийнято називати державним банком.

Згідно з планами уряду, до 2018 року Україна повинна продати як мінімум 20% своєї частки в держбанках.

Однак попри всі спекуляції з цього питання в ЗМІ, досі немає навіть натяку на ім'я чи імена потенційних інвесторів. Руки таких бажаних для нас ЄБРР і Світового банку після оцінки стану трійки держбанків до гаманцю не потягнулися. Більш того, в офіційних коментарях представники ЄБРР відкрито повідомили, що без серйозної підготовки фінустанов, попереднього пошуку стороннього інвестора, не може бути й мови про якесь їх участі в проекті.

Нітрохи не краще йдуть справи і з вітчизняними покупцями. Коли Кабмін на початку року відкрито заявив про намір приватизувати свої фінустанови, в пресі звучало безліч прізвищ і імен, під які, нібито, затівався цей проект. Але майже через рік ніяких помітних змін, здатних свідчити про підготовку до продажу, немає. Як немає більше і прізвищ потенційних інвесторів.

Що за фасадом

Причина криється в реальний стан державних банків, рівні прихованих у них проблем. Протягом довгих років держбанки працювали над формуванням величезного портфеля свідомо безповоротних кредитів. Виною тому і «держзамовлення» на фінансування збиткових держпідприємств, і кредитування бізнесів наближених до влади осіб і груп, і банальні відкати.

Якщо поглянути на портфелі держбанків крізь збільшувальне скло, з'ясується, що для латання тільки очевидних «дірок» потрібні десятки мільярдів гривень. За деякими оцінками, сукупно держбанки України потребують докапіталізації на суму близько 100 млрд. грн.

До слова, приблизно стільки ж необхідно і найбільшому недержавному банку.

Це колосальні цифри, в кілька разів перевищують існуючий задекларований капітал кожного банку. Реальні потреби в докапіталізації можна довго приховувати від клієнтів та суспільства, але абсолютно неможливо сховати від інвестора: навіть найпростіший аудит балансу розкриває реальну картину. І абсолютно точно можна сказати, що в світі не існує інвестора, готового піти на такий авантюрний проект.

Детальніше дивись за посиланням: http://hyser.com.ua/