Опалення по-чесному. Чи запрацює в Україні комерційний облік тепла

З наближенням зими питання обліку тепла та прозорих тарифів стає надзвичайно актуальним.

Так само, як і бажання українців отримувати якісні комунальні послуги із зрозумілим та прозорим ціноутворенням.

Що ж таке комерційний облік тепла і чому він важливий не тільки для переходу до прозорих розрахунків лише за отримані послуги, а й для добробуту держави?

Гостроти питанню додає скасування державних дотацій на газ для потреб теплокомуненерго.

Нові тарифи — старі проблеми

З 1 травня 2016 року Кабінет міністрів встановив єдину ціну на газ для населення та промислових споживачів. Відповідно для підприємств комунальної енергетики газ подорожчав більш ніж удвічі.

Раніше для виробництва 1 Гкал тепла газ коштував 392,45 грн, нині — 902,97 грн. При цьому вартість спаленого газу становить більшу частину вартості опалення. Наприклад, у Києві в структурі тарифу вартість газу — 64%.

За наявності будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії тариф на центральне опалення для населення в Києві з 1 липня 2016 року становить 1 416,96 грн за ГКал. За відсутності обліку — 32,97 грн за кв м на місяць.

Що таке гігакалорія? Це кількість енергії, що міститься в 10 тонах води нагрітої на 100 градусів Цельсія. Це цілком зрозуміла одиниця вимірювання, в якої є собівартість виробництва та ціна. Гігакалорія дозволяє продавати тепло як товар і вносити ясність в стосунки між постачальником та покупцем тепла.

Проте в більшості випадків тепло в Україні вимірюється не фізичною величиною — гігакалорією, а геометричною — квадратним метром. Що ж фізично визначає тариф за квадратний метр на місяць? Зрозуміти це неможливо.

Більше того, виникає чимало запитань. Як у цьому випадку нормуються витрати тепла? Хто розраховує і встановлює ці норми? Як ці норми відображають зміни погоди? Хто контролює прозорість та відповідність цих розрахунків дійсності?

Витрати тепла в приміщенні залежать від багатьох факторів: температури та вологості атмосферного повітря ззовні, конструкції та матеріалів зовнішніх стін будинку, висоти стелі, площі та типу вікон, втрат тепла через двері та балкони, орієнтації вікон та нагріву приміщення від сонячних променів.

Також на витрати впливають тип та стан батарей, які з часом накопичують вапнякові відкладення і втрачають ефективність, температура у сусідніх приміщеннях, спосіб вентиляції та поведінка мешканців: наскільки часто вони відчиняють вікна та чи користуються термостатними кранами на батареях.

Через це витрати тепла у різних помешканнях навіть в межах одного будинку  можуть суттєво відрізнятися. Розібратися в питаннях розрахунку норм і тарифів пересічний споживач не може, цим і користуються ті, хто "сидять на трубі".

Останнім вигідно замінювати реальний облік цілковито непрозорими "квадратними метрами", адже в "нормах споживання" можна сховати і втрати в зношених тепломережах, і різні корупційні надприбутки.

Система тарифікації за нормами — радянський спадок. У ті часи все майно було державним, газ здавався невичерпним, а вся адміністративна система не сприяла підвищенню ефективності комунального господарства. Згодом механізми вставлення норм лише ускладнилися та обросли корупційною складовою.

Залишилися старими і звички мешканців багатоповерхівок: вони не рахують свої витрати на опалення і ніяк не мотивовані зберігати тепло.

Справжня ціна "дешевого газу" і "квадратного метра"

Раніше підприємства теплокомуненерго купували газ у "Нафтогазу" за ціною, вдвічі-втричі нижчою, ніж ціна для промисловості. Перепродаж надлишкового газу, оплаченого з кишень українців і просубсидованого державою, комерційним клієнтам дозволяв створювати корупційні схеми на мільярди гривень.

В основі цієї схеми — відсутність лічильників для обліку тепла та газу. Саме споживання за нормативами та квадратними метрами дозволяє списувати "наліво" і "вішати" на споживачів додаткові, не спожиті ними енергетичні ресурси.

Цей подвійний грабунок тривав роками. Лише у 2016 році, після скасування дотаційної ціни на газ для населення, проблема почала вирішуватися. Щоб уявити її масштаб, достатньо однієї цифри, недавно озвученої прем'єром Володимиром Гройсманом: у 2015 році витрати бюджету на покриття різниці цін становили 28%.

Якби ці кошти йшли на розвиток інфраструктури, впровадження новітніх технологій, науку та освіту, українці жили б у зовсім іншій країні.

Оскільки вартість газу становить понад 60% тарифу центрального опалення, громадськість наполегливо вимагає прийняти закон про обов'язкове встановлення лічильників тепла у всіх будинках з централізованим опаленням.

При введені комерційного обліку теплової енергії мешканці зможуть впливати на своє споживання та рахунки за опалення чи гарячу воду, перестануть платити за неотримане тепло і будуть споживати менше завдяки ощадливості. Мало того, сам факт вставлення лічильників у багатьох випадках приводить до економії.

Прикладів такої економії багато. У деяких випадках різниця в платежах за тепло між однаковими 16-поверховими будинками у Києві становила 100 тис грн ще в 2015 році. Просто саме встановлення лічильників виявляє справжню кількість тепла, спожитого будинком у гігакалоріях, а не нарахованого за "квадратні метри".

Докладніше дивись за посиланням: http://www.epravda.com.ua/publication...