Як ми тепер будемо віддавати свої кредити

Верховна Рада підіграла кредиторам, обмеживши права позичальника.

Українське правове поле в чому нагадує мінне. Можна попетляти, а можна злетіти. Пройти це поле непросто навіть з картою розставлених юридичних мін. Адже його логіка майже завжди недружня громадянину, але лояльна інтересам великого капіталу. Цю закономірність підтверджують спроби парламентських лобістів скорегувати в своїх інтересах систему споживчого кредитування, обмеживши права споживача.

Юридична практика застосування нещодавно прийнятого Закону «Про споживче кредитування» виявила значні ризики для громадян-позичальників. Закон, безумовно, привніс і позитивні фактори в правове поле, але деякі його норми явно послаблюють можливості і права позичальника. А диявол, як завжди, криється в юридичних деталях.

Незважаючи на деякі позитивні нововведення закону, споживачеві важливо знати зворотний бік моделі споживчого кредитування. Це дозволить прорахувати ризики і уникнути кредитних пасток, щедро розставлених законом.

Спочатку кілька умовно позитивних тез. Закон дозволяє позичальнику у будь-який момент повністю або частково повернути отриманий споживчий кредит, і таким чином заплатити менше процентних платежів, ніж передбачав договір. Раніше такої можливості у людей не було. Тому банки безпідставно відмовляли клієнтам у достроковому погашенні. Природа кредитора, на відміну від інтересів позичальника, вимагає закінчення повного строку договору. Змусити банкіра піти проти своєї природи можна тільки примусово. Це можна зробити лише вимогою закону, що формально зафіксовано в документі.

Змусити банкіра піти проти своєї природи можна тільки примусово

Разом з тим, закон позбавив громадян права достроково погашати кредит без дотримання умов, визначених договором. При цьому можливості позичальника вплинути на зміст типового договору при його підписанні досить обмежені. Крім того, деякі норми документа сприяють агресивним діям кредитора. Мова йде, приміром, про використання колекторів на досудовій стадії розгляду питання про заборгованості.

Закон частково врегулював питання нав'язування клієнту додаткових послуг, фактично обмеживши залежність позичальника від кредитора. Пеня за порушення споживачем кредитних зобов'язань тепер не може бути вище подвійної облікової ставки НБУ і 15% від суми простроченого платежу. Таким чином, громадянин отримав умовний імунітет від самоправства чи самодурства кредитора. І те, і інше є поширеним явищем в Україні.

Втім, законодавець, спеціально або через недогляд, залишив лазівки, що дозволяють кредитору зловживати своїми можливостями щодо позичальника. У законі немає раніше існуючої норми, яка забороняє вписувати в кредитні споживчі договору платежі, які не є послугою. Більше того, закон дозволяє кредитору в будь-який момент вимагати повернення кредиту. Раніше такий пресинг був можливий лише при настанні визначених законом умов.

Неприємними підводними каменями для позичальника виявилися зміни, внесені в законодавство про захист прав споживачів. Його «підрихтували» на етапі прийняття закону, давши кредитно-фінансовим організаціям можливість ухилятися від норм, що захищають права споживача. Скажімо, у процесі прийняття нового закону нардепи скасували існуючу статтю– «Про захист прав споживачів» в частині кредитних прав громадян. Такий юридичний вакуум виявився життєдайним для кредиторів, але згубним для споживача.

Закон не чітко визначив правила інформування споживача про умови кредитування. Приміром, введений законом паспорт споживчого кредиту, формально будучи обов'язковим, може передбачати умови, відмінні від умов кредитного договору. Будь-яке різночитання в споживчому кредитуванні – додатковий ризик для позичальника. Тим більше, що в новий закон не потрапила норма, яка трактувала  всі двозначності та невизначеності на користь споживача. Таким чином, Верховна Рада підіграла кредиторам, обмеживши можливості позичальника захистити свої права в судовому порядку.

У статті наведено найбільш явні слабкі місця закону про споживче кредитування, але їх достатньо, щоб вважати документ нелояльним для позичальника. Дух цього закону не на стороні споживача. Очевидно, що до написання ряду його дискримінаційних норм приклалися недобросовісні галузеві лобісти.

Будь-які заяви про створення якісної системи споживчого кредитування в результаті прийняття нового закону неспроможні. Система не може бути справедливою, поки вона обмежує права громадянина. Тому закон вимагає негайної парламентської корекції, з жорстким відстороненням від процесу підготовки лобістів кредиторів.

Андрій Довбенко

Керуючий партнер міжнародної юридичної компанії «Неоклеус і Довбенка»

Джерело: http://nv.ua/opinion/dovbenko/kak-my-...