Ринок землі. Основні небезпеки

Найбільш цікавим є порівняння ринку землі із приватизацією 90-х. Все зводиться до того, що зараз зовсім інша ситуація.

А чому вона інша? По-перше, в контексті приватизації згадано корумпованість чиновників. А зараз вони вже не корумповані?

По-друге, варто пам'ятати, що приватизація 90-х починалася не із державних аукціонів за гроші, а із приватизаційних ваучерів, які отримали громадяни (аналог земельному паю у земельній власності). Громадяни мали повне необмежене право ними розпоряджатися на власний розсуд. Ваучери продавали або обмінювали на акції. Чи стали від того заможними і щасливими?

На ринку ваучерів та акцій фіз. осіб був повністю ринок покупця. Продавці були price-takers. Продавців були мільйони, вони були дрібні і розпорошені. Покупців - десятки, вони були концентровані, організовані та краще освічені. Структура ринку була така, що ринкова влада (market power), переговорна влада (bargaining power) була на боці покупця.

Хоча продавців часто ніхто і не примушував продавати акції та ваучери (було, що і змушували, але залишимо це у 90х). Окрім життєвих обставин - а людина істота слабка, особливо, коли перебуває на нижніх ступенях піраміди потреб Маслоу. За даними ООН, навіть зараз понад 60% українців за межею бідності.

Арбітраж на деяких операціях доходив до фантастичних розмірів і був цілий сегмент бізнесу на фондовому ринку "скупка з землі".

Акції скуповувалися у фізичних осіб, формувалися у більш крупні пакети і перепродавались на фондовому ринку по ціні в декілька разів вищій. Цей бізнес тривав із 90-х десь до 2007 року.

Іноді пакети міноритарних акціонерів розмивали додатковими випусками акцій або злиттям реальних компаній із "пустишками".

Дивіденди платились контролюючим мажоритаріям, але не міноритаріям (це продовжується і зараз).

Окрема історія - власність підприємств трудовими колективами. Таких по Україні були тисячі. Деякі з підприємств були настільки крупні та багаті, що утримували навіть футбольні клуби вищої ліги (Оболонь, ММК ім. Ілліча). По теоретичних аналітичних розрахунках тисячі тих акціонерів мали би бути, мабуть, гривневими мільйонерами, але були звичайними низькооплачуваними робочими.

В умовах, коли не захищене право власності, не працює закон, процвітає рейдерство, комерціалізовані правоохоронні та судові органи - реформи повязані із перерозподілом права власності можуть дати досить непередбачуваний та контраверсійний результат.

Всі недавно чули про обшуки у Дрегон Кепітал. Вплинула на ситуацію реакція Гройсмана. Очевидно, що за менше години часу інформацію премєру могли передати тільки по неформальних каналах. Чи мають можливість таким чином захищати себе дрібні і середні фермери, землевласники? Але крупні, мабуть, зможуть. Кажуть, Хатія Деканоідзе говорила, що влітку бувало до десяти рейдерських захоплень агропідприємств.

Багатомільярдні інвестиції у таке середовище - наївна ілюзія. Просто відпустити ринок землі у вільне плавання - все стане ринково, справедливо, єдиний покупець у віддаленому селі почне пропонувати справедливу ціну і всі фермери та селяни стануть заможними - теж наївна теоретична ілюзія.

Чому такий низький рівень підтримки земельної реформи серед самих селян? Думаю умовний селянин не може пояснити свою позицію науковими аргументами, але інтуїтивно боїться, що можуть повторитись ризики описані вище.

Я за ринок землі. Але правильні речі треба робити правильно і у правильній послідовності. Бо на деякі реформи є лише один шанс.

Приватизація дає хороший матеріал для осмислення, щоб зробити реформу так, щоб вона збільшила середній клас, а не збільшила кількість бідних, озлоблених людей, які голосуватимуть за крайніх лівих, крайніх правих, чи просто за гречку. Це у наших інтересах.

Сумнівайтеся. Аналізуйте. Мисліть критично. Думайте практично :).

Андрій ГЕРУС

Джерело: http://uainfo.org/blognews/1498744916...