Работодатель может предоставить отпуск по заявлению, полученному по почте

Очередность, в которой предоставляют ежегодные отпуска, определяют графиками, утвержденными работодателем по согласованию с профсоюзом (профсоюзным представителем) или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом, и доводится до сведения всех работников.

Конкретный период предоставления ежегодных отпусков в пределах, установленных графиком, согласовывают между работником и работодателем, который обязан письменно уведомить работника о дате начала отпуска не позднее чем за две недели до установленного графиком срока.

Такой алгоритм определяет ст. 10 Закона об отпусках.

То есть законодательство не содержит требования писать заявление о ежегодном отпуске, если такой отпуск предоставляется в сроки, определенные графиком отпусков.

Если же работник захотел использовать ежегодный отпуск в другой период, чем предусмотренный графиком отпусков, тогда это решают по согласованию сторон трудового договора (между работником и работодателем).

Как правило, в таком случае заявитель пишет заявление, на которое работодатель накладывает резолюцию, соглашаясь предоставить ежегодный отпуск в указанные в ней сроки, или в силу обстоятельств предлагает перенести его на другой период. Далее на основании этого заявления издается приказ (распоряжение) о предоставлении отпуска.

При этом направленное по почте заявление работника может быть основанием для издания работодателем приказа (распоряжения) о предоставлении такому работнику отпуска.

Ведь письменное обращение присылают по почте или передает гражданин в соответствующий орган, учреждение лично или через уполномоченное им лицо, полномочия которого оформлены в соответствии с законодательством (ч. 6 ст. Закона Украины «Об обращениях граждан» от 02.10.1996 г. № 393/96- ВР).

Однако надо учитывать, что при отсутствии согласования с работодателем сроков предоставления отпуска, при получении указанного заявления работодатель не обязан выдавать приказ (распоряжение) о предоставлении отпуска. Работодатель может как удовлетворить просьбу работника, так и отказать ему.

МІНІСТЕРСТВО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, ТОРГІВЛІ ТА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 31.03.2020 р. № 3512-06/21620-07

Щодо надання відпусток

Директоратом норм та стандартів гідної праці Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України розглянуто лист і в межах компетенції повідомляється.

1. Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати.

Статтею 10 Закону визначений порядок надання щорічних відпусток працівникам.

Відповідно до вищезазначеної статті черговість надання щорічних відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Законодавством не передбачено написання заяви про надання щорічної відпустки, якщо така відпустка надається у строки, визначені графіком відпусток.

У разі, коли працівник виявив бажання використати щорічну відпустку в інший період, ніж передбачений графіком відпусток, це питання має вирішуватись за погодженням сторін трудового договору (між працівником і роботодавцем).

Як правило, у такому випадку заявник має написати заяву, на яку роботодавець накладає резолюцію, погоджуючись надати щорічну відпустку у вказані в ній терміни, або через певні обставини пропонує перенести її на інший період. Далі на підставі цієї заяви видається наказ (розпорядження) про надання відпустки.

Слід зазначити, що заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів (стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються зокрема органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.

Таким чином, направлена поштою заява працівника може бути підставою для видання роботодавцем наказу (розпорядження) про надання такому працівнику відпустки.

Водночас, у разі відсутності погодження із роботодавцем строків надання відпустки, при отриманні зазначеної заяви роботодавець не зобов'язаний видавати наказ (розпорядження) про надання відпустки. Роботодавець може як задовольнити прохання працівника, так і відмовити йому.

3. Відповідно до статті 12 Закону щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості (наприклад, на 1, 2, 3, 4, 5 календарних днів) за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Водночас зазначеною нормою статті передбачена можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.

Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може погодитися, а може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник. Також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не ділити її взагалі.

У разі поділу щорічної відпустки на частини, невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

4. Згідно зі статтею 115 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 21 Закону заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Обчислення триденного строку для виплати заробітної плати за час відпустки здійснюється в календарних днях.

Частиною п'ятою статті 2411 КЗпП визначено, що коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

З огляду на викладене, між днем виплати заробітної плати за час відпустки і днем початку відпустки має бути не менше трьох календарних днів.

Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційно-рекомендаційний характер.

Генеральний директор Директорату
норм та стандартів гідної праці

Ю. Кузовой