Європа під колесами: чи потрібні Україні платні автодороги

Керівництво «Укравтодору» пропонує зробити частину автомобільних доріг в Україні платними. Ідея не нова, але в діловому середовищі ставляться до неї по-різному. Деякі перевізники лають дарма ініціаторів нововведення: мовляв, останне забирають замість того, щоб зробити гарні дороги. Інші намагаються відшукати в новації раціональне зерно. А воно є насправді: перевізники несуть великі витрати на амортизацію транспортних засобів через незадовільний стан доріг.

Якщо підрахувати, то ці витрати у багато разів перевищують будь-які можливі збори за проїзд по платним, майже європейськими дорогами. Логічно? Так, але існує одне «але», на якому акцентують увагу транспортники. Де гарантія, що зібрані з бізнесу гроші справді підуть на ремонт українських доріг, а не осядуть в кишенях чиновників, як це бувало раніше, особливо при будівництві новітніх автомагістралей.

Підрядники не те щоб економили на матеріалах, але в кінцевому підсумку пропонували низькопробний варіант шляхопроводів. Досить згадати будівництво дороги «Київ-Одеса», та й не тільки його. Протягом багатьох років будівництво і ремонт доріг в Україні супроводжувалися неймовірною корупцією: на спорудження і ремонт виділялися гроші двом-трьом наближеним до уряду компаніям. Якість полотна при цьому постійно погіршувався.

Нам будь-які дОроги дорОги?

Сьогодні в Україні про будівництво нових доріг намагаються взагалі не говорити. Думаю, що нові дороги – це поки з області фантастики або далекого майбутнього. Фінансові можливості країни – на межі. Виходить, що платний проїзд – теж з області фантастики? Він відсувається на час, коли з'являться нові дороги?

Песимістів вистачає: вони починають калькулювати капіталовкладення, які потрібно витратити на створення необхідної інфраструктури по оплаті проїзду. Дійсно, доведеться обладнати пункти оплати таких доріг, причому їх повинно бути досить багато, щоб не було спокуси обійти «лічильник» з якої-небудь ґрунтовій стежці.

Але є й інші варіанти, більш прості і дешеві. Скажімо, запровадити систему контрамарок, які клеяться на вітрове скло фур. Такий досвід можна запозичити у румунських автотранспортників. Або запровадити електронні топ-коллекты. У машині встановлюється спеціальний електронний прилад, який «відстежує» оплату, а на дорогах встановлюються електронні зчитувачі, які цю плату з автомобіля знімають у міру його просування по дорогах країни. Таку форму оплати за проїзд використовує Німеччина. Цей досвід припав по душі і сусідньої Білорусі. Так чому б і нам не скористатися?

Не важливо, що купує споживач – шоколадку, мішок борошна чи телевізор – на один кілограм ваги товару він одержує 12,5 копійок і вище «зайвої» вартості. Тому кожен, хто живе в Україні платить за погані дороги

Крім того, можна диверсифікувати процес такої оплати. Не всі перевізники сьогодні їздять по всій Україні. Для таких бізнесменів можна ввести знижений внутрішньообласний тариф, який би надходив до бюджету конкретної області. Для місцевої влади це було б потужним підмогою, щоб не тільки привести в порядок, але і підтримувати в робочому стані регіональні дороги.

Якщо є інші варіанти. І в «Укравтодорі», і в середовищі бізнесу готові їх розглянути. Головне, щоб у всіх учасників дорожнього руху з'явилося розуміння, що шляхи до відступу немає. Перевізники давно усвідомили, що марсіани до нас не прилетять і дороги не побудують, навіть не відремонтують. І якщо кажуть, що порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих, то стан вітчизняних доріг – проблема, яку потрібно вирішувати самим перевізникам.

Шляхи до Європи

Ідея платних доріг тільки на перший погляд здається нежиттєздатною. Але ж вона багато років успішно працює в інших країнах. Наприклад, в Австрії проїхати по автобану коштує 9 євро за 10 днів, жителі Швейцарії можуть придбати спеціальний проїзний на рік – коштує він близько 80 євро.

Ініціатива зробити платними частина українських доріг у цілому правильна. Але тут необхідно наголос на слові «дороги», а не ями і вибоїни. І бізнес готовий підтримати кроки уряду у вирішенні цієї проблеми. Однак крім беззастережної підтримки, бізнес має намір жорстко контролювати, щоб зібрані з перевізників гроші цілеспрямовано йшли на ремонт доріг, а не повз вибоїн і вибоїн на «латання дірок» в державному бюджеті.

Для того щоб прагнення стягувати плату за проїзд стала реальністю, потрібна широка роз'яснювальна кампанія. Апелювати до свідомості перевізників, звичайно, можна і потрібно. Але необхідно з цифрами в руках переконувати, що збитки будуть знижуватися через амортизації транспортних засобів, переважно вантажних. Звідси – менше поломок. І як наслідок – зниження собівартості вантажних перевезень.

Структура собівартості послуг українських перевізників сьогодні виглядає наступним чином: дизпаливо – 60%, амортизація автомобілів – 35% і маржа перевізника – 5%. З цих 35% – 20% припадає на вартість запчастин і 15% – вартість техобслуговування. А адже підвищена амортизація закладається в ціну товару. І не важливо, що купує споживач – шоколадку, мішок борошна чи телевізор – на один кілограм ваги товару він одержує 12,5 копійок і вище «зайвої» вартості. Тому кожен, хто живе в Україні платить за погані дороги.

За якістю доріг у рейтингу Global Competitiveness Report 2015-2016 Україна посіла 132-е місце з 140. Поруч з нами виявилися М'янма, Мавританія і Мозамбік.

Відсоток амортизації автотранспорту в Україні – взагалі головний біль. Особливо якщо порівнювати цей показник з європейськими параметрами. В Європі ходова частина автомобіля ремонтується після 150-200 тисяч кілометрів пробігу. У нас, щоб проїхати ці 150 або 200 тисяч, потрібно здавати автомобіль в капітальний ремонт разів п'ять чи шість. Амортизація рухомого складу, пов'язаного з ходовою, вище, ніж у Європі в п'ять або шість разів. Це за умови, що водій їздить акуратно і йому вдається обходити ями і вибоїни. В іншому випадку, відсоток амортизації не піддається здоровому числення.

Зробивши ремонт доріг за рахунок коштів, отриманих від платних послуг проїзду, ми можемо знизити і відсоток амортизації, та собівартість перевезень. І при цьому не підвищимо ціни на товари і послуги.

Найголовніше – переконати населення, що це не черговий податок, придуманий урядом і підтриманий бізнесом. Це – європейська практика, до якої ми повинні прагнути. І якщо країна обрала європейський шлях розвитку, дорога до ЄС повинна бути якісною і добротною. А поки ж за якістю доріг у рейтингу Global Competitiveness Report 2015-2016 Україна посіла 132-е місце з 140. Поруч з нами виявилися М'янма, Мавританія і Мозамбік. З такого становища треба терміново виходити.

Джерело:  http://forbes.net.ua/