ВС назвал ключевое отличие трудового договора от гражданско-правового
Предметом трудового договора является труд, в то время как предметом ГПД является выполнение его стороной определенного объема работ. Такое заключение сделал ВС в постановлении №127/21595/16-ц, с текстом которого можна ознакомиться ниже.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
8 травня 2018 року м.Київ №127/21595/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року
та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи — підприємця Особи 3 про встановлення факту перебування в трудових відносинах.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2013 року він працював на посаді керівника відділу логістики у ФОП Особи 3, а 14.03.2016 на електронну пошту отримав наказ ФОП Особи 3 від 11.03.2016 про його звільнення із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей з 11.03.2016.
Вважаючи своє звільнення незаконним, він звернувся до суду з позовом до ФОП Особи 3про поновлення на роботі, однак останній заперечує наявність між сторонами трудових відносин, оскільки 20.12.2015 між ними було укладено договір підряду, за умовами якого Особа 1 виконував свою роботу в період з 20 .12.2015 до 1.03.2016 як підрядник.
Оскільки ФОП Особи 3 заперечує факт перебування з ним у трудових відносинах, Особа 1 просив суд установити факт перебування в трудових відносинах з ФОП
Особи 3 на посаді керівника відділу логістики в період з листопада 2013 року до 11.03.2016. Встановлення цього факту необхідно йому для правильності нарахування трудового стажу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2017 в задоволенні позову Особи 1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, на порушення вимог стст.10, 60 ЦПК 2004 року, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо наявності між сторонами трудових відносин. Дії відповідача щодо забезпечення Особи 1 робочим місцем, необхідними засобами зв’язку, комп’ютером вказують лише на виконання умов договору підряду, укладеного між сторонами. При цьому відповідно до норм трудового і цивільного законодавства договір підряду за своїм змістом та правовою природою не є трудовим. Крім того, позивач не писав заяви про прийняття та звільнення з роботи, не ознайомлювався з такими наказами, а відповідач не видавав наказ про прийняття Особи 1 на роботу.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 21.12.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2017 залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ч.2 ст.2 КЗпП визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Пунктом 6 ч.1 ст.24 цього кодексу встановлена обов’язковість додержання письмової форми трудового договору при укладенні його з фізичною особою. Тому, встановивши, що позивач заяви про прийняття на роботу до ФОП Особи 3 не подавав, а уклав з ним договір підряду на виконання окремих робіт, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі Особа 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили належним чином зміст укладеного сторонами договору підряду, оскільки він
містить явні ознаки трудового договору. Крім того, роботодавець забезпечив його робочим місцем і всім необхідним обладнанням і матеріалами, та фактично допустив до виконання трудових обов’язків, що свідчить про укладення сторонами саме трудового договору. Також суди не дали оцінку тій обставині, що він отримував заробітну плату щомісячно в установленому розмірі та відповідачем був виданий наказ про його звільнення із займаної посади, що свідчить про наявність між сторонами трудових відносин.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У ч.3 ст.400 ЦПК визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із
дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 20.12.2015 між Особою 1 і ФОП Особою 3 було укладено договір підряду, за умовами якого підрядник — Особа 1 зобов’язався на свій ризик виконати за дорученням замовника — ФОП Особи 3 обумовлену цим договором роботу, зокрема: пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з існуючими клієнтами. Строк дії договору встановлено до 31.03.2016.
Разом з тим позивач, пред’являючи позов, зазначав, що працював у відповідача з листопада 2013 року до 11.03.2016.
Наказом ФОП Особи 3 від 11.03.2016 Особу 1за порушення корпоративних принципів та цінностей було звільнено із займаної посади з 11.03.2016.
Вважаючи, що між сторонами склалися трудові відносини, Особа 1 просив суд встановити факт перебування в трудових відносинах з ФОП Особи 3 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року до 11.03.2016 для вирішення у подальшому питань щодо трудового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст.24 КЗпП (у редакції чинній станом на листопад 2013 року) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
У ст.626 ЦК визначено загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст.208 ЦК. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Відповідно до ст.837 ЦК, за договором підряду, одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст.843 ЦК).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Умовами договору підряду від 20.12.2015, укладеного між сторонами, визначено, що Особа 1 здійснює пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з клієнтами, що вказує на те, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат.
Апеляційний суд не звернув увагу, що в договорі підряду від 20.12.2013 не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.
Також суд не врахував, що жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
Разом з тим апеляційним судом не встановлено наявність чи відсутність актів виконаних робіт за цивільно-правовим договором, складених сторонами цього договору.
Не досліджено судом і того, чи мала оплата праці за виконану роботу систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, чи була разовою.
Крім того, апеляційний суд, вказуючи на наявність між сторонами цивільно-правових відносин, що випливає зі змісту договору
підряду від 20.12.2015, не звернув увагу, що предметом позову було встановлення факту перебування у трудових відносинах з листопада 2013 року та не дослідив, які відносини існували між сторонами до укладення цього правочину. Судом не дана правова оцінка наказу ФОП Особи 3 від 11.03.2016 про звільнення Особи 1 з посади та у зв’язку з чим такий наказ, який видає роботодавець, а не сторона договору підряду, видавався.
Без з’ясування вказаних обставин у сукупності та без встановлення факту виконання позивачем саме трудових функцій без оформлення трудових відносин, чи перебування його у цивільно-правових відносинах з відповідачем, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до пп.1, 2 і 3 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до прийняття незаконної постанови, оскаржуване судове рішення відповідно до ст.411 ЦПК підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21.12.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Комментарии к материалу