Подписывайся на информационную страховку бухгалтера
Подписаться

Зачисляем гарантийные платежи в счет оплаты за имущество: что с НДС

18.07.2019 629 0 0

Если по условиям предварительного договора средства в виде гарантийных платежей зачисляют в оплату имущества, то такая сумма гарантийных платежей увеличивает базу обложения НДС у налогоплательщика.

В случае изменения направления использования полученного ранее гарантийного платежа, который сначала выполнял функцию средства обеспечения заключения основного договора, и в дальнейшем направляется в счет оплаты за имущество, которое должно быть обусловлено дополнительным соглашением к договору, на дату изменения направления использования гарантийного платежа налогоплательщик должен начислить налоговые обязательства по НДС на сумму полученных гарантийных платежей.

Если по условиям договора гарантийные платежи выполняют исключительно функцию средства обеспечения выполнения обязательств и подлежат возврату после подписания основного договора, то эта сумма гарантийных платежей не увеличивает базу обложения НДС.


ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 09.07.2019 р. № 3175/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо порядку оподаткування податком на додану вартість гарантійних платежів та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Правові основи укладення договорів купівлі-продажу регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦКУ).

Відповідно до частини першої статті 6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з статтею 546 ЦКУ виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 635 ЦКУ визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Згідно з частиною першою статті 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 656 ЦКУ визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. При цьому предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру таких прав.

Статтею 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

При цьому пунктом 44.1 статті 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

Правила визначення дати податкових зобов'язань з ПДВ встановлено статтею 187 розділу V Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Враховуючи вищевикладене, якщо умовами попереднього договору передбачено, що кошти у вигляді гарантійних платежів зараховуються в оплату майна, то така сума гарантійних платежів збільшує базу оподаткування податком на додану вартість у платника. Так, у разі зміни напряму використання отриманого раніше гарантійного платежу, який спочатку виконував функцію засобу забезпечення укладання основного договору, та в подальшому спрямовується в рахунок оплати за майно, що має бути обумовлено додатковою угодою до договору, на дату зміни напряму використання гарантійного платежу платник повинен нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ на суму отриманих гарантійних платежів.

Якщо умовами договору передбачено, що гарантійні платежі виконують виключно функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань та підлягають поверненню після підписання основного договору, то ця сума гарантійних платежів не збільшує базу оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Комментарии к материалу

Лучшие материалы