Подписывайся на информационную страховку бухгалтера
Подписаться

Об использовании билетов при предоставлении услуг по пассажирским автоперевозкам

Редакция

30.06.2017 816 0 0

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 10.05.2017 р. N 7601/5/99-99-14-05-01-16

Про розгляд листа

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо використання квитків при наданні послуг з пасажирських автомобільних перевезень і в межах компетенції повідомляє.

Щодо видачі розрахункових документів при наданні послуг з пасажирських автомобільних перевезень

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або у безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України від 6 червня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон N 265), зобов'язані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) та розрахункових книжок (далі - РК) з додержанням встановленого порядку їх ведення.

Пунктом 4 ст. 9 Закону N 265 визначено, що РРО та РК не застосовуються при продажу квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю на автомобільному транспорті.

Порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 р. N 547 (далі - Порядок N 547).

Порядком N 547 визначено форму та порядок ведення КОРО на окрему господарську одиницю.

Варто зазначити, що використання форми товарно-касових книг (форма N 11-АП) при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом було припинено у зв’язку з втратою чинності наказом Міністерства транспорту України від 31.05.2000 р. N 279 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу" відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 р. N 503 "Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування" (далі - наказ N 503).

Відповідно до ст. 39 Закону України від 5 квітня 2001 року N 2344-III "Про автомобільний транспорт" документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення для пасажира, - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).

Типові форми квитків на проїзд пасажирів на маршрутах загального користування, зокрема міжміських автобусах (типи I, II, III, IV), затверджено наказом N 503.

Пунктом 2 наказу N 503 визначено, що вартість проїзду за розрахунками пасажирських перевізників, інформація про перевізника, страховика та страхову суму вносяться у квитки друкованим способом. Тарифна вартість (для приміських та міжміських маршрутів) установлюється шляхом множення покілометрового тарифу на відстань від початку маршруту до середини тарифної зони.

При цьому нормативно не встановлено книг спеціальної форми та відповідного порядку їх заповнення для суб'єктів господарювання, які здійснюють перевезення пасажирів та багажу в автотранспорті.

Державна фіскальна служба України до запровадження нової форми документа для відображення обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу суб'єктам господарювання, вважає за можливе використовувати форму КОРО на господарську одиницю, передбачену Порядком N 547, здійснюючи у ній записи у зручний для суб'єкта господарювання спосіб, не порушуючи при цьому вимог чинного законодавства.

Також згідно з пп. 5 п. 4 розділу II Порядку N 547 використання КОРО, зареєстрованої на господарську одиницю, передбачає наявність КОРО в господарській одиниці, на яку ця книга зареєстрована, або на місці проведення розрахунків, здійснення записів про реквізити РК до початку використання РК та безпосередньо після закінчення її використання у межах робочого дня чи зміни, щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

Отже, для обліку руху готівки при наданні послуг з пасажирських перевезень автомобільним транспортом на міських маршрутах суб'єкт господарювання може використовувати КОРО на окрему господарську одиницю, яка заповнюється на підставі розрахункових документів (квитків).

Під час продажу проїзних і перевізних документів на автомобільному транспорті з видачею квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю РРО та РК не застосовуються.

Якщо квитки, що видаються пасажирам, не відповідають вказаним вимогам або якщо такі документи не видаються, то розрахунки мають проводитися із застосуванням РРО.

Також повідомляємо, що ДФС неодноразово зверталась до Міністерства інфраструктури України з пропозицією спільного розроблення та затвердження спеціальних форм КОРО та РК для їх використання при наданні послуг з пасажирських автомобільних перевезень.

Статтею 10 Закону N 265 визначено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням РК та КОРО, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування РРО є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 10 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням РК та КОРО, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року N 1336, продаж квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міському, приміському та міжміському електротранспорті, міжміському автотранспорті дозволено проводити без застосування РРО з використанням РК та КОРО.

Таким чином, якщо в автотранспорті, що здійснює міжміські перевезення, пасажирам видаються квитки, форма яких не відповідає вимогам чинного законодавства, то одночасно з таким квитком пасажиру має видаватись і розрахункова квитанція.

Враховуючи викладене, для підтвердження витрат на проїзд працівника підприємства, що перебував у відрядженні, якщо у квитку на міжміські перевезення реквізити, передбачені п. 2 наказу N 503, вписані від руки або не вказані, необхідно долучити також і відповідну розрахункову квитанцію, видану перевізником.

Щодо здійснення автоперевезень фізичними особами - підприємцями - платниками єдиного податку, то варто зазначити, що фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку, відповідно до п. 6 ст. 9 Закону N 265 не застосовують РРО та РК

Отже, фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку, які здійснюють міжміські перевезення, зобов'язані на вимогу пасажира видавати письмовий документ (квиток) за формою, затвердженою наказом N 503.

Водночас зазначаємо, що згідно з п. 15 ст. 3 Закону N 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі, при наданні послуг зобов'язані надавати покупцю послуг на його вимогу чек або інший письмовий документ, що засвідчує надання послуг, з метою виконання вимог Закону про захист прав споживачів.

Щодо відповідальності за невидачу пасажиру розрахункового документа

Стаття 17 Закону N 265 передбачає, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

1) у разі встановлення протягом календарного року під час перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням РРО або РК на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відс. розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за РК, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання РК на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: вчинене вперше - 1 грн; за кожне наступне вчинене порушення - 100 % вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг);

3) 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, РК або використання незареєстрованої належним чином РК чи порушення встановленого порядку її використання, або незберігання РК протягом встановленого терміну.

Щодо обліку витрат на відрядження

Податковим кодексом України (далі - Кодекс) визначаються функції контролюючих органів. Зокрема, п. 191. 1 ст. 191 Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт, і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Згідно із пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах зі своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Зазначені в абзаці другому пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат, зокрема у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів тощо.

При цьому будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця / сторони, що відряджає.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59 (далі - Інструкція N 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію N 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Відповідно до п. 12 розділу II Інструкції N 59 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, зокрема транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів.

Зауважуємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Комментарии к материалу

Лучшие материалы