Корректировка финрезультата на сумму списанной дебиторской задолженности

При списании дебиторской задолженности уменьшение финансового результата до налогообложения в соответствии с пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодекса осуществляется на сумму дебиторской задолженности, которая соответствует признакам пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодекса (в случае соответствия безнадежной задолженности признаку пп. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодекса при наличии подтверждающих документов о прекращении субъекта хозяйствования – должника), по результатам отчетного налогового периода, в котором такая задолженность списывается

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 22.10.2019 р. № 917/6/99-00-07-02-02-15/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень), у тому числі резерву сумнівних боргів, визначено нормами ст. 139 Кодексу.

Згідно з пп. 139.2.1 п. 139.1 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Крім того, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Формування резерву сумнівних боргів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

• на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
• на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Зокрема, відповідно до пп. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу під безнадійною заборгованістю розуміється заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦКУ).

Зокрема, ст. 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 14 липня 1993 року № 3382-ХІІ, встановлено строк позовної давності чотири роки.

Разом з тим у будь-якому випадку строк позовної давності минає не пізніше, ніж через 10 років з дня, коли цей строк розпочався (ст. 23 Конвенції).

Ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.

Ця Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ст. З Конвенції).

До сфери дії Конвенції входять лише договори міжнародної купівлі-продажу, за винятком тих, перелік яких наведено у ст. 4 - 6 Конвенції.

При цьому пп. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не встановлюється будь-яких додаткових умов для визнання заборгованості, за якою минув строк позовної давності, безнадійною.

Ця норма Кодексу не передбачає необхідності здійснення платником податку - кредитором будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості, зокрема у судовому порядку, визнання боржника банкрутом тощо.

Тож виключним та достатнім критерієм для визнання заборгованості безнадійної згідно з пп. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є сплив строку позовної давності щодо такої заборгованості, незалежно від того, звертався кредитор до суду з метою її стягнення чи ні.

Таким чином, у разі якщо заборгованість буде відповідати критерію, визначеному пп. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, платник податку не повинен здійснювати перевірку відповідності такої заборгованості іншим критеріям, передбаченим пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Водночас слід зауважити, що відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з пп. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення пп. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Відповідно до пп. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу під безнадійною заборгованістю розуміється заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Тобто достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог пп. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є, зокрема, припинення юридичної особи.

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, при списанні дебіторської заборгованості зменшення фінансового результату до оподаткування відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу здійснюється на суму дебіторської заборгованості, яка відповідає ознакам пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу (у разі відповідності безнадійної заборгованості ознаці п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу за наявності підтверджуючих документів про припинення суб’єкта господарювання-боржника), за результатами звітного податкового періоду, в якому така заборгованість списується.

Разом з тим зазначаємо, що оскільки у Вашому зверненні не наведена інформація щодо ліквідації нерезидента, яка підтверджена копією документа вповноваженого органу країни розташування сторони договору, легалізованою в установленому порядку, надання більш конкретної відповіді з порушеного питання не можливе.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.