Когда горючее хранится без лицензии

Лицензия на право хранения горючего не получается на места хранения горючего, используются:

• предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью содержатся за счет средств государственного или местного бюджета;
• предприятиями, учреждениями и организациями системы государственного резерва; субъектами хозяйствования для хранения горючего, потребляемого для собственных производственно-технологических нужд исключительно на нефте- и газодобывающих площадках, буровых платформах и которое не реализуется из-за места розничной торговли.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 18.12.2019 р. № 1961/6/99-00-04-01-01-15/ІПК

Державна податкова служба України розглянула відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянула звернення (далі - Підприємство) про надання індивідуальної податкової консультації щодо обов’язку отримання ліцензії на право зберігання пального та в межах компетенції повідомляє.

За Підприємством закріплено автотранстпортні засоби, моторейковий транспорт та технологічне обладнання для експлуатації якого використовується паливо. Зберігається паливо у підземних резервуарах загальним об’ємом 60 м.куб., Протягом календарного року підприємство отримує пальне в обсягах, що не перевищує 1000 м. кубічних.

Підприємство запитує, чи потрібно йому отримувати ліцензію на право зберігання пального, що використовуються для власних потреб в господарській діяльності.

Відповідно до ст. 14.1.141 Кодексу, пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон).

Згідно з ст. 18 Закону всі інші закони та нормативно-правові акти, які стосуються виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального - це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого ід інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до ст. 15 Закону, зберігання пального може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензії на право зберігання пального.

Статтею 15 Закону визначено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

• підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
• підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Крім цього, відповідно до ст. 15 Закону суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Законом встановлено вичерпний перелік умов за яких підприємства, установи та організації не отримують ліцензію на право зберігання пального на місця зберігання пального, інших виключень цим Законом не передбачено.

Відповідно до п.п. 52.2. ст. 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.