Щодо можливість встановлення контролюючим органом невідповідності даних, задекларованих у податковій декларації

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 06 жовтня 2015 року № 21-2416а15

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Коротких О.А.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенка В.В., Маринченка В.Л.,  Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., —

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ланіста» (далі — Товариство) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі — ДПІ) про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати дії щодо відмови ДПІ у прийнятті надісланого 14 листопада 2014 року Товариством в електронній формі уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з податку на додану вартість (далі — ПДВ) у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2014 року разом з додатком № 5 до декларації з ПДВ за вересень 2014 року протиправними, визнати протиправною відмову у прийнятті оформлену листом № 23952/10/26-53-15-01-11-1, доданим 17 листопада 2014 року (далі — Лист).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року, позов задовольнив частково виходячи із того, що відповідно до податкового законодавства встановлення контролюючим органом невідповідності даних, задекларованих у податковій декларації (у тому числі в уточнюючому розрахунку до податкової декларації), на стадії прийняття податковим органом не передбачено, перевірка даних, зазначених у податковій декларації (розрахунках) платника податків, а також перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів здійснюється у формі камеральної або документальної перевірки відповідно, проте не під час вирішення питання про прийняття чи неприйняття податкової декларації або уточнюючих до неї розрахунків.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) у відкритті касаційного провадження відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 48.2 статті 48 Податкового кодексу України (далі — ПК). Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування заяви ДПІ додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2014 року (№ К/800/51104/13), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У рішенні суду касаційної інстанції, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що Вищий адміністративний суд України, погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову виходив із того, що оскільки позивач не надав належних доказів звернення до податкового органу про підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2012 рік, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав вважати, що відповідач не дотримав процедури прийняття податкової декларації та не перевірив достовірності заповнення її обов’язкових реквізитів, немає.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що перевірка даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК податків та зборів здійснюється у формі камеральної або документальної перевірки відповідно, проте не під час вирішення питання про прийняття чи неприйняття податкової декларації або уточнюючих до неї розрахунків.

Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, в рішенні в якій посилається ДПІ, обґрунтовуючи різне правозастосування.

 Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

 Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви

ДПІ слід відмовити.

 Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.