Страховка от несчастных случаев и ЕСВ

Перечень видов обязательного страхования в Украине определен ст. 7 Закона Украины от 07.03.96 г. № 85/96-ВР «О страховании». Одним из видов обязательного страхования является личное страхование от несчастных случаев на транспорте.

Перечень видов выплат, на которые не начисляется единый взнос, утвержден постановлением КМУ от 22.12.2010 г. № 1170. В нем не предусмотрены страховые взносы на обязательное страхование от несчастных случаев водителей.

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 04.04.2018 р. N 1365/6/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 07 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон №85) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону №85).

Перелік видів обов'язкового страхування в Україні визначено ст. 7 Закону №85. Одним із видів обов'язкового страхування є особисте страхування від нещасних випадків на транспорті (п. 6 ст. 7 Закону №85).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок нараховується роботодавцями на суму нарахованої кожній застрахованій особі, заробітної плати за видами виплат, які включають основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону №2464 нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону №2464).

Відповідно до частини п’ятої ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відс. визначеної ст. 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску.

Водночас частиною сьомою ст. 7 Закону №2464 передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (далі - Перелік), в якому не передбачені страхові внески на обов’язкове страхування від нещасних випадків водіїв.

Отже, оскільки зазначена сума внесків не визначена Переліком як виплата, що звільняється від нарахування єдиного внеску, то відповідно до Закону №2464 така сума є базою нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.