Когда представительству нерезидента не нужно регистрироваться плательщиком налога на прибыль

Если представительство нерезидента не осуществляет хозяйственную деятельность в Украине, не подпадает под определение «постоянное представительство», приведенное в пп. 14.1.193 ст. 14 НКУ, и не получает доходы с источником происхождения из Украины или не выполняет агентские (представительские) и другие функции относительно таких нерезидентов или их учредителей, то оно не должно регистрироваться плательщиком налога на прибыль

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 29.03.2019 р. № 1353/6/99-99-15-02-01-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянуло лист про надання податкової консультації щодо здійснення імпортних операцій (імпорт зразків продукції) представництвом, яке не веде господарську діяльність для демонстраційних потреб та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі - ПКУ), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з пп. «а» пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, нерезиденти - це, зокрема, іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України.

Постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.

Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер (пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з пп. 133.2.2. п.133.2 ст. 133 ПКУ, платниками податку - нерезидентами є: постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Відповідно до п. 33 ст. 4 Митного кодексу України (далі - МКУ) нерезиденти це, зокрема, юридичні особи, утворені відповідно до законодавства інших держав, які здійснюють свою діяльність за межами України, а також їх відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, які не здійснюють господарську діяльність відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною другою ст. 265 МКУ декларантами можуть бути тільки резиденти крім випадків переміщення через митний кордон України, зокрема, представництвами іноземних фірм - товарів, що не підлягають відчуженню та призначені для службового користування цих представництв при декларуванні у митні режими тимчасового ввезення, реекспорту, транзиту, а також імпорту щодо товарів, ввезених для власних потреб таких представництв.

Таким чином, МКУ передбачено можливість декларування представництвом юридичної особи іноземної держави з місцезнаходженням на території України, яке не здійснює господарську діяльність відповідно до законодавства України, товарів, що не підлягають відчуженню та призначені для службового користування цих представництв, а також товарів для власних потреб таких представництв.

Враховуючи вищезазначене, якщо представництво нерезидента не здійснює господарську діяльність в Україні, не підпадає під визначення «постійне представництво», наведене у пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, та не отримує доходи із джерелом походження з України або не виконує агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, то воно не повинно реєструватися платником податку на прибуток.

Слід зазначити, що ст. 36 ПКУ встановлено, що платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).