Как ведется налоговый учет по НДС

Налогоплательщики при определении порядка налогообложения осуществляемых ими операций должны руководствоваться одним из основных принципов бухгалтерского учета - превалирование сущности над формой (операции учитываются в соответствии с их сущностью, а не только исходя из их юридической формы). Для целей налогового учета учитываются экономические последствия, созданные хозяйственными операциями, а не особенности оформления таких операций.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 05.04.21 р. № 1343/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення

Товариства щодо порядку складання первинних документів, на підставі яких платник податку має вести податковий облік з ПДВ, зокрема, складати податкові накладні та, керуючись статтею 52 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі - Кодексу), повідомляє.

Як викладено у зверненні, Товариством укладено договір на постачання товарів. За операціями, що здійснюються в межах виконання такого договору, складаються такі первинні (бухгалтерські) документи:

• видаткова накладна із зазначенням кількісних показників, яка не містить інформації про ціну товару, обсяг постачання, ставку та суму ПДВ,
• специфікація до договору поставки, в якому зазначено, зокрема, ціну товару.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).

Постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пункт 14.1 підпункт 14.1.185 стаття 14 розділу І Кодексу).

Пунктом 44.1 статті 44 розділу ІІ Кодексу (перший абзац) встановлено, що для цілей оподаткування платники зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ Кодексу.

Згідно з пунктами 201.1 та 201.10 статті 201 розділу V Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлені Кодексом терміни.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено статтею 1 Закону № 996, під поняттям первинного документа розуміється документ, який містить відомості про господарську операцію (дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства).

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

• назву документа (форми);
• дату складання;
• назву підприємства, від імені якого складено документ;
• зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі – Положення № 88).

Відповідно до пунктів 2.5 – 2.7 розділу ІІ Положення № 88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Щодо питання 1

У податковій накладній, що складається на дату здійснення операції з постачання товарів/послуг (на дату першої події) зазначаються фактичні дані здійсненої операції з постачання (зокрема, назва (номенклатура) товарів/послуг, їх кількість та ціна).

З урахуванням положень пункту 44.1 статті 44 Кодексу, такі дані, зазначені у податковій накладній, повинні відповідати даним первинних документів, які складені відповідно до встановлених Законом № 996 вимог, та містять відомості про господарську операцію, за якою складається така податкова накладна.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (пункт 2 статті 3 Закону № 996).

Отже, платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996)). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Щодо питання 2

Закон № 996 визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Положення частини 2 статті 9 Закону № 996 містять вичерпний перелік обов'язкових реквізитів первинних документів.

Крім того, у частині 2 статті 9 Закону № 996 також установлено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (пункт 2 статті 6 Закону № 996). Тому з питання особливостей складання акта виконання робіт із зазначенням/незазначенням у ньому певної інформації про господарську операцію платнику податку доцільно звернутися до Міністерства фінансів України.

В доповнення до викладеного у даній індивідуальній податковій консультації ДПС інформує.

Пунктом 52.2 статті 52 розділу ІІ Кодексу визначено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.