Якими шляхами йде приватизація?

Тільки минулого тижня широкої громадськості стало зрозуміло, чому так звані політичні еліти так завзято чіпляються за контроль над держпідприємствами. Для них це не просто збитковий заповідник пострадянської економіки, а ласий шматок і легкий заробіток, який формує основне джерело корупції. Без ліквідації цієї чорної діри реформи і перетворення не будуть ефективними. А значить - пошук шляхів для швидкої і ефективної, конкурентної та прозорої приватизації виходить на перший план.

Приватизація ДП - актив для країни на $ 30 млрд

Є ще один аспект, ненароком оприлюднений Міністерством фінансів, але вислизнув від уваги публіки: державний сектор країни володіє активами на 870 млрд грн або, без малого, 30 млрд дол США. А це вдвічі більше всієї програми фінансової міжнародної допомоги Україні з боку МВФ, допомоги, заради якої об'єднуються і смірнеют навіть гризуться «під килимом» еліти. Подібно собаці на сіні, держава сидить на горі грошей, вдвічі вище, ніж морквина МВФ, а якщо врахувати, що оцінка Мінфіну - балансова, то і втричі, і, навіть, можливо, вчетверо вище.

Приватизація держпідприємств могла б позбавити країну від необхідності таких запозичень, при цьому ще й знищивши саму грунт для корупції. Але, як кажуть, не для того красуню ростили - поки що «дивіденди» від корупційної схемотехніки осідають в високопоставлених приватних кишенях. Проте, курс на масштабну приватизацію заявлений і вже розпочато, тому має сенс прояснити, з чого, власне, полягає державний сектор економіки.

Принципово виділяються дві великі групи держпідприємств: великі, яких не більше сотні, і всі інші - три тисячі з хвостиком. Якщо перші займають 80% всієї вартості державного пирога, то другі на 50% існують вже тільки на папері, - підприємливі менеджери довели їх до банкрутства і позбавили власності через судові процедури. Окремо стоять аграрні держпідприємства, що володіють ще одним, чи не раздеребаненним цінним ресурсом - землею сільськогосподарського призначення.

Під час дискусій про приватизацію вищезгадані групи підприємств часто плутають між собою, або взагалі апелюють до поняття нібито глобального розпродажу всього і вся. Звичайно ж це породжує плутанину і величезна кількість міфів про, і, як правило проти приватизації. У свою чергу це цілком влаштовує «смотрящих» і «годуються» на державному секторі, оскільки тільки їм подовжує годування на «грудей держави».

Юридичні лазівки для шахраїв від приватизації

На ділі ж, підхід для кожної з груп кардинально різниться і передбачає розробку свого законодавства, що враховує специфіку кожної з груп. Розглянемо їх по порядку.

Перша сотня або найбільші підприємства. Саме навколо контролю над ними ламається найбільше копій, і складають буйну голову незговірливі міністри. Підхід до них двоякий: виділити ті, без яких держава жити не може. Причому необхідність залишити те чи інше підприємство в держвласності повинен буде обгрунтувати строгий комітет. За основу останнього планується взяти Номінаційний комітет Кабміну, що складається, як відомо, з міністрів-технократів навпіл з маститими іноземцями. Для цих стратегічних підприємств створюється холдингова надбудова з іноземним радою директорів і ринковими зарплатами для менеджменту, який, втім, теж буде головним чином, іноземним - зараз його в поті чола шукають найняті Мінекономрозвитку рекрутери. Ця активність всім подобається, адже вона корупції не перешкода, тому її все схвалюють і підтримують.

Далі складніше. Хто не потрапив до заповітного списку стратегічних підприємств потрібно продавати. Про порядок продажу таких компаній складений Закон України № 2319а, вже прийнятий Верховною Радою в першому читанні. Цей закон підноситься громадськості як прорив і манна небесна в питаннях приватизації, хоча новацій там рівно дві. А саме: скасування продажу 5% пакету на біржі «щоб розвідати ціну», і можливість найняти іноземного радника (читати - інвестбанк) для передпродажного road show, покликаного знайти багато стратегічних інвесторів і забезпечити хорошу ціну продажу. Як іноді працюють ці радники, втім, відомо з досвіду продажів президентського бізнесу, який все ніяк не продається.

Є і ще одна лазівка ​​для збереження status quo: великі і підлягають продажу підприємства передбачається ділити на дві групи - готові до продажу; і потребують реструктуризації руками грамотного і чуйного менеджменту протягом невизначеного періоду часу. Є передчуття, що така реструктуризація буде потрібна трохи менше, ніж всім підприємствам ... Але тут тільки час покаже.

Позиція МінАПК: розпаювання земель на користь трудових колективів і пенсіонерів

Друга група, а це, нагадаю, більше трьох тисяч підприємств, це поле діяльності цілої армії дрібних моторних корупціонерів і злодіїв. Якраз останні і довели вже половину ДП до стану висотаних в павутині мухи. Залишилася тільки юридична оболонка без активів. За вартістю це лише 10-20% усього пирога держсектора, і тут підхід більш рішучий. Для приватизації великого масиву малих і середніх ДП в стислі терміни в рамках «Одеського пакету реформ» за участю експертів Мінагрополітики розроблено законопроект про конкурсну приватизацію через електронні аукціони. Проект передбачає, по-перше, експозицію максимально повної інформації про підприємства (за зразком інвестиційного Агропортал) на електронних торговельних майданчиках. По-друге, наступний аукціон з використанням технології «blockchain» (публічна база всіх транзакцій), що виключає можливість махінацій і сторонніх втручань. Весь процес займе не більше півроку.

Для малих і середніх держпідприємств основна проблема на шляху приватизації - бардак з документами і неоформлені активи. Під батьківським пращурами «кураторів», директор ДП роками і пальцем не ворушить, щоб змінити status quo - нікому не вигідно ламати схеми заробітку.

Законопроект передбачає створення спеціального фонду в розмірі 5% від коштів, виручених від приватизації, для оплати послуг аутсорсингових юридичних компаній, залучених для максимального прискорення оформлення активів. Таким чином, ставка робиться не на зацікавлених держчиновників, а на незалежні, найняті на відкритому тендері юридичні компанії.

Остання група підприємств - сільськогосподарські, які мають у користуванні земельні ділянки. Ринку землі сільгосппризначення в Україні поки що немає, законно купити або відсудити її у держпідприємства неможливо, тому в хід йдуть всілякі корупційні схеми з метою привласнити землю в користування за заниженою ціною або безкоштовно. Найчастіше договори укладаються таким чином, що підприємство ще і залишається повинно комерсанту. У питанні приватизації сільськогосподарських підприємств стикаються два підходи. Мінфін тішить себе ілюзіями корпоратизації сільгосппідприємств з подальшим продажем всього майна інвестору разом з правом користування землею, що, по ідеї, повинно забезпечити високу вартість угоди. Інтереси трудового колективу відходять на задній план. Але це ще не всі проблеми. Крім, по суті завуальованій продажу землі, такий підхід ще й вкрай затягнутий у часі і непрозорий. Корпоратизація виноградника займе до року юридичних процедур, весь цей час підприємства розкрадатимуться, соціальна справедливість «відпочине в стороні».

Позиція Мінагрополітики, підтримана Мінекономрозвитку виражена в законопроекті про особливості приватизації сільськогосподарських підприємств, вирішує питання швидко і ефективно. А саме: майно сільськогосподарських підприємств має бути розпайовані між співробітниками і пенсіонерами підприємств, а вони самі вирішать, як розпорядитися згодом своїми паями. Таким чином, вирішується питання не тільки соціальної справедливості по відношенню до працівників підприємств, держава перестає займатися невластивими йому господарськими функціями. Втім, це стосується не тільки до сільгосппідприємств.

Джерело:http://blogs.lb.ua/aleksey_zubritskiy...