Податковий кодекс в Україні: причини та наслідки

Жодного року – без нового Податкового кодексу. Інакше не можу сприйняти того, що з регулярною періодичністю відбувається в Україні. Щороку лунають гучні заяви про чергову податкову реформу чи то податкову революцію.

Приймаються і рішення. Приймаються для того, щоб наступного року заявити про чергову податкову реформу і про чергові рішення. Не є винятком і нинішній рік.

Складається враження, що помахом чарівної палички податкових змін (чи прийняттям нового Податкового кодексу) країна враз припинить падіння, а її економіка негайно почне бурхливий, небачений досі ріст.

До якої пристані ми тримаємо шлях?

Не стану заперечувати проблем в українській системі оподаткування. Але стверджую: це далеко не єдина і навіть не головна проблема відновлення стабільного економічного зростання. А особливо в тій площині, в якій цю проблему намагаються піднімати щороку як прапор українського прориву.

Відносно не так уже й складно напрацювати новий податковий кодекс. За однієї умови - якщо ми розуміємо, що хочемо. Древній Сенека не даремно наголошував: якщо людина не знає, до якої пристані тримає шлях, жоден вітер не буде для неї попутним. Чи понесуть нас колись податкові вітрила туди, де знаходиться пристань економічного піднесення?

Понесуть. Якщо ми знатимемо, чого хочемо. Якщо будуть чітко задані ключові елементи податкової конструкції. А для цього не гріх було б колись і заглянути у податкові витоки, та не полінуватися з’ясувати деякі речі, які на перший погляд багатьом здаються очевидними та однозначними.

Для чого існують податки і хто їх сплачує?

Податки не є українським явищем чи явищем сучасного світового життя. Вони існують всюди і давно. Для чого їх збирають? Багато з нас знають чи чули, що в українській Конституції є норма щодо безоплатної освіти і медицини. Ця норма мене завжди, м’яко кажучи, дратувала. Задайте собі просте питання: а хто ж платить зарплату лікарю, вчителю? Звідки беруться кошти на утримання відповідних бюджетних секторів? Може це робить США чи Франція? Тоді ще можна погодитися із твердженням щодо безоплатності. У всякому випадку безоплатності для нас. Але всі добре знають, що відповідні видатки несе український бюджет. Залишається з’ясувати, хто цей бюджет формує.

Прийнято вважати, що це роблять підприємства та громадяни України. Не знаю, чи здивую всіх, якщо скажу: це не зовсім так. Бюджет формується за рахунок наших з вами (громадян) кишень. Підприємствам у цьому процесі відведена дещо інша роль.

Спробуємо з’ясувати це, заглибившись у окремі знайомі нам податки. Щодо податку з доходів фізичних осіб, питань не виникає ні в кого. Та звернемося до інших податків.

Головним джерелом формування бюджету є ПДВ (податок на додану вартість). Що представляє собою цей податок? ПДВ - це спеціальна бюджетна надбавка до ціни товару. Ціна є власністю продавця чи виробника. Вона покликана відшкодувати їх витрати та забезпечити певний прибуток. А от спеціальна надбавка має інше призначення. Це один з каналів сплати нами податку.ото: Макс Левин

Можна було б вчинити іншим чином. Пляшка мінеральної води коштує 10 грн. Ви прийшли в магазин, а вам говорять: "Підіть у банк, сплатіть 2 грн податку (чи спеціальної надбавки), прийдете і отримаєте за 10 грн пляшку води". Це незручно. Тому і ціну (власність продавця) і податок (власність бюджету) беруть в одному місці. У США цей податок беруть у вигляді податку з продажу один раз. У більшості країн світу, в тому числі і в Україні, податок беруть у вигляді ПДВ на всіх стадіях технологічного ланцюга до кінцевого продажу. Але різниці між цими податками в кінцевому рахунку немає.

Фундаментальне питання: хто ж платить ПДВ? Юридично кошти надходять із рахунків підприємства, але перед тим вони взяті з кишень громадян. До того ж вони взяті не за товар у вигляді ціни, а шляхом додаткового стягнення спеціальної надбавки до ціни. Підприємство при цьому виконує всього лише функції податкового агента. До речі таку ж функцію підприємства виконують і по відношенню до прибуткового податку з громадян. Але нікому і на думку не спаде заявити, що це кошти юридичної особи. Тому при розгляді податкової системи надзвичайно важливо розрізняти канал сплати податків і його джерело.

В дусі сказаного не повинно виникати особливих проблем у розумінні такого податку як акциз. Спрощено: це теж спеціальна бюджетна надбавка (знову ж таки до ціни продавця), тільки не на всі товари, як ПДВ. Знову ж таки платимо акциз ми, споживачі. Виробники лише перераховують до бюджету стягнуті при купівлі спеціальні кошти.

Згадаймо ще єдиний соціальний внесок, податок на прибуток. Це суми, включені в ціну товару і сплачені з кишені кінцевого споживача. І саме на його доходи зрештою відносяться всі податки.

Дуже хотілося б, щоб від народження у наших головах відклалося: саме ми, громадяни, щодня сплачуємо усі податки у вигляді ПДВ, акцизу, ЄСВ, податку на прибуток, імпортного мита тощо. Хоча в часі момент нашої сплати і перерахування до бюджету не збігаються. І ця сплата є нічим іншим, як формою оплати того, що ми звикли вважати безоплатним. Для цього і призначені податки. Це спосіб оплати потреб людей, які вони делегували державі (чи таке делегування вже склалось історично). Улюблений вираз політиків "держава заплатить" означає: відповідну суму треба забрати з кишені громадян. Та інакше і бути не може, як би цього комусь не хотілося. Бо за все треба платити.

Кілька проміжних висновків

Податки є формою оплати послуг, які громадяни хочуть отримати від державних інститутів. На відміну від наших приватних витрат, це непряма оплата, бо ми не знаємо, яка частина сплаченого нами ПДВ чи акцизу піде на підтримку оборони України, освіту, медицину, на збереження довкілля чи на інші цілі.

Джерелом сплати усіх податків є доходи громадян. Юридичні особи стосовно податків виконують функції податкових агентів, перераховуючи до казни сплачені нами кошти.

Податки мають платити усі. Якщо громадяни хочуть отримувати від держави послуги – вони мають за це платити. Та й усі, сподіваюся, розуміють, що не можна один товар одним громадянам продавати, скажімо з ПДВ чи акцизом, а іншим без податків. Не можна, щоб одні сплачували прибутковий податок, а інші ні. Бо завтра й інші не будуть платити. Це створює класичне офшорне явище, коли доходи переказують туди, де податків немає або де вони менші, уникаючи таким чином повністю або частково їх сплати.

Податки нейтральні до бізнесу. Звичайно, така нейтральність забезпечується лише тоді, коли податки виконують своє пряме призначення. Будь-яке відхилення від такого призначення, від природи податку виступає нічим іншим як формою націоналізації чи тимчасової націоналізації (вилучення) коштів підприємств. Прикладом таких вилучень (а по суті ударів по економіці) є неповернення ПДВ (підприємство сплатило ПДВ, який воно не отримає від споживача, бо останній живе у Польщі чи Німеччині), переплата податків (виплата сум, які підприємство не отримувало). Але це якраз приклади того, як податки не мають права застосовуватися. Бо це суперечить їх природі. Вогнем і мечем такі явища мають бути викорінені з нашого податкового життя.

Нейтральність податків зникає і тоді, коли хтось отримує право (це нерідко у нас освячується законом) не перераховувати, наприклад, сплачений нами ПДВ до бюджету, отримуючи таким чином конкурентні переваги перед партнерами, бо крім прибутку в складі ціни додається ще й ПДВ. Рівність умов порушується й тоді, коли хтось створює схеми уникнення оподаткування. І замість перерахування належних бюджету коштів - залишає їх собі. Як одне, так і друге явище не мають права на існування в українській системі оподаткування. Усунення першого має дати скасування усіх податкових пільг, а другого – правильна побудова системи адміністрування податків.

Яким має бути розмір податків

Скільки ми маємо платити податків? 5, 10, 20 чи 50%? Відсотків до чого? Насправді в такій площині питання взагалі не треба ставити. Бо воно похідне від іншого. Це все одно, що запитати, скільки я маю заплатити за виставлену на вітрині воду? А залежить це від того, скільки пляшок води я візьму.

Розмір податків залежить від того, який обсяг послуг ми хочемо отримати від держави, який обсяг державних видатків, або, як їх іще називають, публічних видатків ми вважаємо необхідним та допустимим мати. Немає іншого способу покрити видатки, ніж стягнути їх з громадян своєї країни. Хочемо більше витратити – мусимо більше заплатити. Розуміння цієї істини можливо змусить багатьох співвітчизників задуматися над «щедрістю» українських політиків, які полюбляють «роздавати» гроші, загортаючи таку щедрість у гарну популістську обгортку. Ніколи не забувайте, що це щедрість із вашої кишені. І дуже часто роздачі не для тієї кишені, в якій вітер гуляє частіше за гроші.

Спробуємо оцінити обсяг державних видатків, що здійснюються в Україні. За даними 2014 року з публічних фондів здійснено видатків на суму (млрд грн):

Віднесемо цю цифру до ВВП минулого року в 1567 млрд грн і отримаємо обсяг публічних видатків в Україні. Він складає 53,7%. Іншими словами, більше половини створеного в Україні за рік продукту має бути розподілено через бюджет та інші фонди. Хоча в подальшому для спрощення розуміння будемо оперувати цією цифрою мушу зазначити: вона занижена. І немало. Причина – не індексована на інфляцію мінімальна зарплата і пенсії, "урізана" тарифна система в бюджетних секторах. Є ще явище, яке я називаю нескасованими "творами" популізму – закони, що містять зобов’язання платити (здійснювати видатки), але ці закони ніколи не виконувалися (їх дія постійно зупиняється щороку упродовж останніх 20 років).

Кошик, з якого хочуть фінансувати державні видатки, треба наповнити. За умовами 2014 це наповнення мало б складати 842 млрд. грн. Нагадаю, ніхто крім нас цей кошик не наповнить. Нагадаю і те, що роблять наповнення бюджету податки. За наявних в Україні умов фінансування видатків держави мають забезпечуватися надходження у 53,7% до ВВП.

Давайте спробуємо тепер оцінити, який рівень сплати податків в Україні існує?

Чудимо далі? Хочемо обманути природу, перехитрити та обійти елементарні економічні аксіоми? Як витратити те, чого немає? Українські "винахідники" думають, що навчилися це робити. Тривалий час робили це варварським способом – влізаючи у борги. Реально витрати робилися і продовжують робитися у значно більших розмірах за надходження. Так тривало не один рік. Проблеми це не вирішувало, лише створювало ілюзію відсутності проблем. Та обманути економіку не вдалося. Життя у борг призвело до очікуваної ситуації – нам просто перестали позичати, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Та й сам борг став все більше й більше забирати з наших кишень.

Країна тепер розплачується за вперте бажання політиків витрачати те, чого не було і немає. Зараз немала частина видатків покривається запуском нових механізмів оподаткування. Таким механізмом стала висока інфляція, масштабів якої не було 20 років. Зараз вона в річному вимірі складає 52%, тоді як у 1996 році становила 39,7% (найвище останнє значенні показника). Прости мене, Боже, за приклад: може взагалі скасувати всі податки, а видатки фінансувати з бездонної бочки НБУ? Інфляція – дуже просте і зручне оподаткування. Звичайно при цьому вона буде вищою за теперішню, і значно вищою. Зате в країні буде податковий рай – жодних податків.

Та чи легше від цього людям і економіці?

Не всі вникають у суть, але всі відчувають те, що в поточному році люди "платять" додатково в казну - значним зниженням реальних зарплат і пенсій. Зниженням, що значно перевищує масштаби падіння економіки. Платять навіть ті, чиї доходи мають бути на рівні прожиткового мінімуму.

Уже тільки ця, людська, обставина, б’є по економіці, оскільки звужується попит (купують менше). Інфляція, до вже згаданих податкових викривлень, стає також окремою формою вилучення коштів підприємств. Нестачу коштів починають також покривати переплатами, неповерненням ПДВ, невиконанням бюджетних зобов’язань (продукція поставлена, а бюджет не платить). І нічого доброго в цих умовах зниження податків не дасть. Бо проблема податків не в самих податках, а у видатках.

Я прихильник невеликих податків. І не закликаю до вирішення наявної проблеми збільшенням податків. Але якщо ми хочемо мати удвічі менші за нинішній рівень чи найнижчі у світі податки, то маємо знизити масштаби видатків держави. Не може країна через усі бюджети розподіляти більше половини виробленого ВВП. А зменшенню податків має передувати скорочення витрат, або ж цей процес має іти одночасно, з урахуванням вирішення вже сформованого і недопустимого розриву між податками і публічними видатками. Популярні серед українських політиків спроби (на жаль, не тільки спроби) зменшити податки і збільшити видатки не мають нічого спільного з економікою. Бо чудес не буває. А за подібні експерименти доводиться розплачуватися. Дуже дорого розплачуватися.

Усі злодії чи злодії не всі?

Ще одна складова ефективної податкової системи – правильне адміністрування податків. Ця система продовжує функціонувати у кращих традиціях часів тоталітарного режиму. Ця система будується за принципом: усі можуть бути неплатниками. А тому контролювати треба всіх.

Система тотального контролю неефективна і дорога. І тотальний контроль за всіма суб’єктами в принципі неможливий. Але така система декому зручна. Бо дозволяє одних, обраних, "обділяти" увагою, а інших контролювати і приділяти їм прискіпливу увагу.

Філософія адміністрування податків має бути якісно іншою. Контролювати треба не всіх. Нічого "радувати" постійними візитами тих, хто справно платить податки. Опікуватися треба тими, хто уникає сплати податків. Залишається лише одна проблема: як відрізнити одних від інших.

Розглянемо можливі рішення на прикладі ПДВ та податку на прибуток. Чимало людей не знають, що вже тривалий час ми відійшли від підходів командної економіки в розрахунку бази оподаткування. Мене ще вчили, що прибуток є різницею виручки від реалізації і собівартості продукції. В оподаткуванні прибутку зараз ніхто таким підходом не керується. Не заглиблюючись у дуже багато непростих технічних деталей філософія розрахунку бази оподаткування дуже проста: гроші прийшли на рахунок, гроші з рахунку вийшли. Різниця – об’єкт оподаткування податком на прибуток.

Така простота містить важливий наслідок для побудови системи адміністрування. Коли в когось гроші йдуть із рахунку - це мінус (зменшення зобов’язань), у когось вони з’являються - це плюс(збільшення зобов’язань). Плюси і мінуси мають кореспондуватися у суб’єктів-партнерів. Уникнення від сплати податків відбувається тоді, коли в когось виникає «-» (видатки), а в когось не відбито «+» (доходи).

Як оперативно виявляти такі «збої»? Для цього не обов’язково відкривати спеціальні рахунки, вимиваючи реальні обігові кошти і з так дуже ураженої української економіки. Для цього достатньо проводити електронну звірку щомісячно поданих в електронному вигляді декларацій. Така звірка легко виявляє структури, де є розрив у схемі «-» - «+». І тільки підприємства з такими розривами стають предметом опіки і перевірок. До тих, у кого розрив не виявлено, податкова на роки забуває дорогу. Відшкодування ПДВ для таких підприємств ведеться в автоматичному режимі, оскільки електронна звірка не виявила збоїв. Перевірка на предмет правомірності повернення ПДВ проводиться лише там, де виникли «розриви».

Дещо інших інструментів контролю потребують податки і відрахування, ув’язані із заробітною платою. Але і тут вони можливі.

Податкові органи мають стати партнерами бізнесу, не турбуючи перевірками тих, хто не виходить за встановлені рамки безконтактного моніторингу. Але і порушники мають можливість покинути зону прискіпливої уваги, демонструючи певний період повноту виконання визначених податкових функцій.

Короткі висновки

• Податки мають сплачувати всі. Рівність умов та відповідність механізмів застосування природі податків забезпечують нейтральність податків.
• Хочемо мати найнижчі у світі податки – мусимо мати найнижчі у світі видатки. Досягається це не тільки прямим скороченням витрат, але і реформуванням окремих секторів нашого суспільного життя.
• Система адміністрування податків має бути побудована на якісно новій основі – за принципом контролю відхилень, а постійний фіскальний контроль має здійснюватися лише за тими суб’єктами, що допускають такі відхилення.

Ми здатні створити ефективну систему оподаткування. Але цьому має передувати вироблення моделі, філософії системи та ув’язки її з іншими елементами єдиного живого економічного організму.

Источник: domik.ua