Експертна думка: Як зрозуміти дії НБУ

Єгор Перелигін,

керівник відділу стратегічного планування UniCredit Bank

1873 року знаменитий економіст і філософ Волтер Беджет вивів основний принцип мистецтва центральної банківської справи під час фінансової кризи у своїй епохальній праці «Ломбардна вулиця: опис грошового ринку»: «Вільно кредитуй за високими ставками під хороші застави». Цей принцип слугував основною мантрою для регуляторів протягом наступних двох століть, і найголовніше, що цей принцип призвів до позиціонування інституту центрального банку як «кредитора останньої інстанції».

Із появою «правила Тейлора» (визначає, наскільки необхідно змінити відсоткову ставку в разі зміни показників ВВП, інфляції тощо), політики «інфляційного таргетування» та інших інструментів монетарної політики мистецтво центральної банківської справи пережило найсильніші метаморфози, перейшовши від ролі своєрідного незалежного арбітра в банківській системі до ролі керуючої невидимої руки економіки та фінансової інфраструктури.

Сьогодні можна ідентифікувати три основні ролі центрального банку.Перша – це кредитор останньої інстанції. Друга – регуляторна (а також нагляд). Третя роль – монетарна політика у сфері стабілізації макроекономічного середовища. Роль центрального банку стала первинною, і подальше економічне зростання (а отже, і прогрес) залежить безпосередньо від ефективності роботи інституту в цих трьох напрямках.

Українські реалії – боротьба з інфляцією

Для України 2014 і 2015 роки виявилися рекордно турбулентними. У травні 2015-го індекс зростання споживчих цін (CPI) в Україні становив 58,4%. І це навіть нижче за квітневий CPI, який тоді сягав 60,9%.

Прогнози МВФ щодо зниження ВВП 2015 року було переглянуто в червні 2015-го з -5,5% до -9,0%, а інфляційні очікування закріпилися на рівні 46% 2015 року. Одночасно на рекордні рівні злетіла дохідність за українськими бондами (а номінальні ціни просто просіли).

Макроекономічні показники виявилися у грі проти української держави, доступ на зовнішні ринки капіталу перекрили важкі переговори із зовнішніми кредиторами. Без додаткових гарантійних інструментів Україні стало майже неможливо залучити капітал. Проблеми бюджету та викривленого платіжного балансу, які звалилися на Україну, не сприяли акумулюванню твердої валюти в резервах держави і лише «вимивали своєю ерозією» решту довіри із фінансової системи країни.

Враховуючи стрибок вартості «послуг ЖКГ» у квітні 2015 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року в 188,2%, 61-відсоткове зростання цін на їжу та напої, а на паливо та мастила – на 41%, у Національного банку України не залишалося інших варіантів, крім як вдатися до двох дещо «українізованих» версій західних інструментів монетарної політики. Цими двома інструментами виявилися «правило Тейлора» й «інфляційне таргетування».

Основний принцип цих двох інструментів полягав у боротьбі з інфляцією за допомогою зв'язування грошової маси та підвищення облікової ставки регулятора. Потрібно розуміти, що в період січня-березня цього року ринок охопили панічні настрої, і більшість осіб на ринку (як фізичних, так і юридичних) шукала свій порятунок в іноземній валюті.

За допомогою боротьби з валютним чорним ринком і введенням адміністративних заходів НБУ зміг зупинити паніку щодо української валюти. Далі українське населення активно почало вкладати гроші в найрізноманітніші товари, починаючи від побутової техніки і закінчуючи бензином. Можна вважати це певним «хеджуванням». Населення хотіло захистити свою купівельну спроможність, але так воно тільки стимулювало прискорення зростання інфляції. Наповнення ринку ліквідністю у стилі «кількісного пом'якшення» ФРС США не розв’язало б питання, що чітко показав НБУ періоду Степана Кубіва.

Дії нинішнього НБУ відіграли свою роль у гальмуванні «кредитної експансії» в системі й одночасно зробили рефінансування дорогим інструментом. Як результат, з'явилися перші ознаки дефіциту національної валюти – і ситуація почала вирівнюватися. У населення знову виникла потреба у гривні. А отже, і певна довіра на підсвідомому рівні (важливий психологічний момент).

Звичайно, відновити довіру до самої системи було значно важче, адже регулятор паралельно виводив злісних порушників із ринку в так званій процедурі «чистки», і багато українських громадян втрачали свої заощадження в процесі. Але шокотерапія була потрібна ринку.

Можна довго сперечатися про те, чи правильно вчинив НБУ. Адже, борючись з інфляцією, він зменшив обсяг ліквідності на ринку і зупинив кредитування. Але треба пам'ятати, що на той момент ринок працював проти держави, і потрібні були кардинальні дії з боку регулятора. На жаль, усе робили з певним запізненням, але тепер уже можна сказати, що страшніших наслідків удалося уникнути.

Сьогоднішню ситуацію можна резюмувати так: інфляція є одним із найнебезпечніших ворогів фінансової системи України та її економіки в цілому. Вітчизняному банківському регуляторові доведеться і далі балансувати по лезу бритви – від стиснення системи (фактор «дисципліни») до її експансії (фактор «еластичності»), забезпечуючи саме життєдіяльність самої системи, а не її окремих гравців.

І наступним головним challenge для НБУ буде побудова ефективної системи наповнення ринку ліквідністю та правильними інструментами «трансферу ризиків», коли настане час запустити економічне зростання нашої країни і її бізнес-цикли.

Джерело: http://forbes.net.ua/ua/opinions/1397...