• Быстрый поиск надежных решений
    и практической информации
Получите доступ к более 2 миллионов готовых решений, публикаций и обзоров
Оформить
подписку

Податкова реформа: комунальні перспективи

Радикальне «перекроювання» основних податків не обійде стороною ні споживачів комунальних послуг, ні постачальників. Різниця лише в тому, що для споживачів більш значущі коригування податку на доходи фізичних осіб та податку на нерухомість, а для комунальників — «шліфування» податку на прибуток і ПДВ. І для всіх — значущий єдиний соціальний внесок. Однак обидві категорії платників після проведення реформи ризикують опинитися у становищі розчарованих учасників ілюзіону — біля розбитого корита і з порожніми гаманцями.

Сплощення доходів


Податок на доходи фізосіб (ПДФО) — ключовий платіж, який визначає рівень фіскального навантаження на звичайних громадян. Зараз основна ставка ПДФО — 15%. Мінфін пропонує підвищити її до 20% і зробити пласкою, тобто єдиною. Але фактично система оподаткування доходів і сьогодні не може похвалитися «пишним» об'ємом. Ідею запровадження прогресивної шкали — хоча б трьох ставок податку, — депутати відхилили. Наразі у податку дві базові ставки. За підвищеної, 20-відсоткової він стягується з доходів понад 100 мінімальних зарплат. «Фокус» у тому, що у переважної більшості громадян немає доходів, які можна було б оподаткувати за ставкою 20%.
За даними Держстату, в липні більше третини громадян — 38,3% — отримали дохід до 2,5 тис. грн. Майже 80% громадян — до 5 тис. грн. І лише у 4,8% громадян дохід був понад 10 тис. грн в місяць. Простіше кажучи, для звичайних платників комунальних послуг зараз важлива лише одна ставка податку — 15%. Правда, з 2015 року за ставкою 20% оподатковуються депозити, але це окремий випадок, і «погоди» в оподаткуванні він не робить.
Мінфін запропонував залишити одну базову ставку — 20%. По суті, це означає сплату «зайвих» 50 гривень з кожної тисячі доходів.

Разом з тим, глава Мінфіну Наталія Яресько запевняє, що від нововведення звичайні платники податку не лише нічого не втратять, але і виграють. З цією метою фінансове відомство пропонує запровадити поріг оподаткування у розмірі мінімальної зарплати. Крім цього з платників планують зняти навантаження у вигляді сплати 3,6% єдиного соціального внеску.
Якщо обидві поправки будуть прийняті, платники, дійсно, залишаться у виграші. Реальне навантаження на зарплату та інші доходи трохи знизиться. Лише при отриманні доходів понад 19,7 тис. грн в місяць (при мінімальній зарплаті у 1378 грн) платити до бюджету доведеться більше, ніж зараз. Але щасливих володарів таких доходів зовсім небагато, тому ними можна знехтувати. Проблема в тому, що внесення обох пом'якшуючих поправок малоймовірне.

Акцент — на громадянах

Як відомо, податок на доходи — один із основних джерел наповнення як державного, так і місцевих бюджетів. Так, держбюджетом-2015 надходження цього податку передбачене у 42,3 млрд грн, — понад 10,5% від загального розміру податкових платежів. У податковій ієрархії — це почесне четверте місце: більше надходжень дають лише ПДВ, акцизи і рентні платежі. Причому роль податку на доходи у наповненні казни в останні роки зростає. Наприклад, у 2014 році на його частку довелося 4,7% податкових надходжень, а в «довоєнний» 2013 рік — лише 2,9%. А якщо Мінфін виконає свої обіцянки щодо радикального «обрізання» рентних платежів, у наступному році податок на доходи може піднятися на третю сходинку фіскальної піраміди і здобути статус незамінного «годувальника» держбюджету.

Симптоматично також, що в 2015 році «прибутковість» оподаткування зарплат має набагато перевищити надходження від сплати податку на прибуток. З підприємств уряд планує зібрати «пінки» з прибутку у 35,9 млрд грн, тобто на 6,4 млрд грн менше, ніж з громадян. Простіше кажучи, сьогодні держава воліє наповнювати казну за рахунок громадян, а не бізнесу і боротьби з підприємствами-мінімізаторами прибутку.

Але і це не все. Поповнення держбюджету за рахунок податку на доходи — ноу-хау 2015 року. Зараз згідно з Бюджетним кодексом до держбюджету направляється чверть всіх зібраних сум податку на доходи, кияни діляться з бюджетом більш щедро - віддають в казну 60% податку. А податок з пасивних доходів, тобто з банківських вкладів і депозитів, — прямує до держскарбниці повністю. Раніше державний бюджет «спонсорували» своїми відрахуваннями з доходів лише кияни, але в меншому розмірі — 50%.

І останній «штрих до портрета»: останні 2 роки в Україні пройшли під знаком податкового «наступу» на доходи громадян — скасоване пільгове оподаткування зарплат шахтарів, з'явилася ставка податку в розмірі 20%, введено оподаткування пасивних доходів. Одним словом, податок на доходи — далеко не останній платіж в задоволенні зростаючих потреб бюджету. У цій ситуації зниження податкового тиску на платників рівносильне зупинці поїзда на перегоні — спробувати можна, виконати — навряд.

Пільга чи міраж?

До того ж, у податку на доходи обтяжений «анамнез». Ще в 2003 році, коли в Україні був введений податок з доходів фізосіб, одночасно з платежем була встановлена соціальна податкова пільга — звільнення від справляння податку з частини доходу. При цьому планувалося, що, починаючи з 2007 року, пільга застосовуватиметься у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Це майже те ж саме, що зараз пропонує Мінфін. Сьогодні прожитковий мінімум для працездатних осіб дорівнює мінімальній зарплаті. Нюанс лише в тому, що право на соціальну пільгу мають не всі платники, а громадяни з невисоким доходом: у 2015 році — з доходом до 1710 грн в місяць.
Однак свої обіцянки щодо соціальної податкової пільги держава не може виконати вже 10 років. У 2005 році депутати «заморозили» розмір пільги на рівні половини прожиткового мінімуму. Повна пільга виявилася непідйомною для держбюджету.
Тому ідея про стягування податку лише з доходів більших за мінімальну зарплату звучить красиво, але дуже схоже на фантастику. Якщо держбюджету у 2007 році, коли зростання ВВП перевищив 7%, — не потягнув надання повної соціальної пільги малозабезпеченим громадянам, у 2016 році — навряд чи він потягне фактичне надання пільги всім платникам.
До речі, в 2015 році історія десятирічної давнини повторилася: 1 січня повинна була набути чинності норма Податкового кодексу про надання податкової соціальної пільги в розмірі прожиткового мінімуму, але за 3 дні до Нового року депутати прийняли Закон №71-VIII і перенесли «День Х» ще на рік — до 1 січня 2016 року. Так що 2016 рік, дійсно, стане черговим випробуванням життєздатності обіцянок законотворців.
На жаль, найбільш вірогідний сценарій — чергове розширення бази оподаткування. Якщо справа дійде до реалізації пропозицій Мінфіну, коригування та обмеження неминучі. Куди більш імовірно, що від сплати податку з частини доходу будуть звільнені не всі платники, а лише громадяни, які отримують мінімальну зарплату, а соціальна пільга буде повністю скасована. Це дозволить законотворцям зберегти обличчя і імідж реформаторів, але фактично посилить правила оподаткування. Тобто, споживачам комунальних послуг не варто сильно розраховувати на те, що в 2016 році в їхньому розпорядженні буде залишатися більше доходів — у тому числі для оплати комуналки.

Податок, який не податок

З єдиним соціальним внеском все ще гірше. Справа в тому, що це взагалі не податок, а «комплект» з 4 обов'язкових страхових платежів. При цьому спроби зменшення розміру ЄСВ в Україні робилися неодноразово, у тому числі до рівня 20%, але всі вони закінчилися невдало. Одна з причин провалу — у специфіці складеного платежу, внеску до фонду страхування від нещасних випадків. Він не може бути однаковим для всіх підприємств, оскільки умови праці на них різні. Тому для введення єдиної ставки внеску необхідно виділити з його складу «незручний» платіж.

Ще більш серйозна проблема — фінансова. ЄСВ не має прямого відношення до держбюджету. Але оскільки в бюджеті Пенсійного фонду давно існує дірка в кілька десятків мільярдів гривень, вже багато років вона «прикривається» держбюджетом.
Радикально знизити соціальний внесок, звичайно, можна. Але це значно підвищить турбулентність системи соцзабезпечення і розмір дотацій з держбюджету, так як знайти надійний компенсатор багатомільярдних втрат соціальних фондів — завдання не з легких. Ідея об'єднання ЄСВ з податком на доходи теж неоднозначна, бо це зовсім різні платежі, а їх об'єднання в одному — гібрид слона і ластівки.
Так що до практичної реалізації 20% ставки ЄСВ, і, тим більше, єдиного податкового-страхового платежу в розмірі 20%, справа може і не дійти, а якщо якимось дивом дійде, не виключено швидкий відкат назад.

Габарити розбрату

Що ж стосується податку на нерухомість, у виконанні Верховної Ради він з моменту свого народження є фіскальним непорозумінням. У більшості країн базою для оподаткування нерухомості є її вартість. В Україні ж оподатковуються «метри», тобто загальна площа об'єкта. Це все одно що справляти податок з доходів, виходячи з ваги платника податків.
У концепції податкової реформи, про жодне переосмислення оподаткування нерухомості не йдеться. Нововведення запропоноване суто фіскальне — підвищення граничної ставки податку з 2% до 3% і введення фіксованого розміру податку для власників великогабаритних об'єктів. І це при тому, що діюча система оподаткування нерухомості «обтяжена» цілою низкою серйозних недоліків — вимагає обкладати податком погреби, сараї, старі промислові об'єкти, тощо.
Але найсумніше - презентована концепція в цілому і обіцяне введення 20% ставок основних фіскальних платежів зокрема слабо узгоджується з принципом справедливого оподаткування. По суті, «пласке» оподаткування — банальне зрівняння. Не випадково в Словаччині, яку ставлять Україні в приклад, єдина ставка оподаткування доходів проіснувала всього декілька років, а з 2013 року високі доходи оподатковуються за підвищеною ставкою у 25%.

Джерело:

http://jkg-portal.com.ua/ua/publicati...

Комментарии к материалу