Підписуйся на інформаційну страховку бухгалтера
Підписатися

«Вихід завжди є, потрібно тільки вміти зосередитися і прислухатися до себе» - інтерв'ю з бухгалтером

Світ позитиву

11.04.2017 257 0 0

Своєю історією з нами поділилася Світлана Мандрика, головний бухгалтер ТОВ «Дисконт-Сервіс», м. Черкаси. Стаж роботи бухгалтером у Світлани - 23 роки. У бухгалтерії любить те, що мізки постійно працюють і це тримає в тонусі, в постійному навчальному процесі. А напружують часті зміни в законодавстві - і не завжди розумні. Не дивлячись на зайнятість на роботі, Світлана знаходить час для свого хобі - подорожей. Про роботу, шлях у професії та життя, переповнене випробувань, у нашому інтерв'ю.

1 из 1

Про вибір професії

Стати бухгалтером мене змусило життя. До 1992 року я працювала по своїй спеціальності інженером-хіміком. Жили ми в той час в Підмосков'ї, чоловік там служив (він військовий офіцер). Після розпаду СРСР повернулися додому в Черкаси. Намагалася знайти роботу за фахом, але в той час йшли великі скорочення на всіх хімічних підприємствах міста і хіміки вже були не потрібні. І тоді мені знайомі запропонували роботу бухгалтером по зарплаті, я погодилася.

Треба віддати належне вищій освіті за часів мого навчання. У нас на 4-му курсі був предмет - організація і планування праці, там нас вчили розрахунку зарплат. Я через 20 років все згадала (завдяки своєму червоному диплому і хорошої пам'яті) і правильно нарахувала понад 140 працівникам зарплату. Швидко освоїла комп'ютер (закінчила курси) і через півроку вже працювала на підприємстві головним економістом.

Довелося прямо на ходу вчитися новій спеціальності: закінчила бухгалтерські курси при інституті, вивчала сама економіку, податкове законодавство. Робота мені подобалася. Я завжди любила і хімію, і математику. А бухгалтерія - це суцільна математика з її головоломками. Так що я потрапила в свою другу стихію.

Сьогодні стаж роботи бухгалтером у мене - 23 роки. Виписую журнал «БАЛАНС» з 1998 року. З 2002 року працюю в туристичній фірмі та дуже задоволена. У бухгалтерії мені подобається те, що мізки постійно працюють, не застигають, тримають мене в тонусі, в постійному навчальному процесі. А напружують часті зміни в законодавстві - і не завжди розумні.

Про родину

Знайомство з чоловіком - це явно воля Божа. Він, молодий лейтенант, тоді служив в Німеччині і приїхав у відрядження до Черкас на кілька днів за солдатами-новобранцями. Вони з другом по військовому училищу їхали в міському автобусі, а я зі своєю компанією сіла в цей автобус. Одна наша дівчина була знайома з його другом. Привіталися, слово за слово, перезнайомилися всі, домовилися на наступний день піти в кінотеатр. Через півтора року ми одружилися. І ось вже, як жартує чоловік, 39 років дивимося кіно разом. Ну і скажіть тепер, що це не доля!

У нас дві дорослі доньки, які живуть зі своїми сім'ями в Києві. Дівчата у нас чудові. Ми ними пишаємося. Обидві закінчили школу із золотою медаллю, інститути з відзнакою, працюють на престижних посадах. Шкода тільки, що результатами їх розумових здібностей користуються іноземні компанії.

Як говорила одна мудра жінка: «Треба любити дітей, але не балуючи».
Мені так запам'яталися її слова, і я дослухалася цієї поради. Мамою була люблячою, але суворою. Адже мені самій довелося в житті важко: з 4 років без матері, спочатку у бабусі жила, поки батько вчився в інституті, потім з батьком і мачухою, потім в інтернаті... Все дитинство я виживала і знала, що тільки від мене залежить моє життя. Що мені треба дуже добре вчитися в школі, щоб вступити до інституту.

В інституті потрібно добре вчитися, щоб отримувати підвищену стипендію, так як я жила практично на одну стипендію. Всі літні канікули працювала, щоб купити собі щось з одягу. Було дуже важко, але я раділа студентському життю. І навіть на ті зароблені крихти примудрялася на зимових канікулах поїхати в Москву на один день і сходити в Третьяковську галерею (благо проїзд був 50% за студентським квитком: в плацкарті 7,50 руб. При підвищеній стипендії 50 руб.), В Ленінград на травневі свята полетіти і подивитися Ермітаж, Исаакиевский і Казанський собори.
А переддипломна практика у мене була в Латвії, так я взагалі по вихідним об'їздила всю Прибалтику.

Тому і дітей виховувала так, щоб були міцні духом і могли виживати в будь-яких життєвих ситуаціях. Щоб завжди поводились з іншими так, як хотіли б, щоб ставилися до них (це моє життєве кредо). І ніколи і нікому не дозволяли принижувати свою гідність. А найкраще виховання - це власний приклад. Такими вони і виросли. Вони добрі, розумні, цілеспрямовані, чуйні. І я їх шалено люблю.

Я дуже вдячна своєму батькові за те, що він - всупереч всім важким життєвим обставинам - дав мені можливість самій вибрати професію і отримати вищу освіту. Зі своїми дітьми я послідувала його прикладу: дочки самі вибирали свої професії.

Про захоплення

Моє головне захоплення - ПОДОРОЖІ. Завжди при найменшій можливості намагалася кудись поїхати і щось нове побачити, дізнатися. І дітей залучала до пізнання нового. А коли діти вже відучилися в своїх інститутах, я вирішила поступово (у міру фінансової можливості) реалізовувати свою мрію - почала подорожувати по світу. Не дарма ж мене доля привела в турагентство! Ось тепер я раз в рік їду в нову країну.
Вже побачила багато із запланованого:
Єгипет з його пірамідами;
легендарну Петру в Йорданії;
Єрусалим зі стіною Плачу і храмом Гробу Господнього в Ізраїлі;
Норвегію з її фіордами і льодовиками;
Осло, Стокгольм, Копенгаген;
практично всю Європу - Париж, Рим, Венецію, Флоренцію, Верону, Берлін (оновлений, при НДР ми з чоловіком жили під Берліном), Люксембург, Амстердам, Лондон (побувала навіть в Букінгемському палаці королеви Єлизавети), Ліверпуль, Единбург, Белфаст, Кембридж та ін.).

1 из 1

Про подруг

У мене три подруги. Одна зі студентських років, живе в Чернігові, ми спілкуємося зараз по телефону і під час спільних подорожей. Я її підсадила на це захоплення, а вона й не пручалася!
Друга - з часів комсомольської діяльності після інституту. З нею ми теж подорожували: об'їздили всю колишню Югославію. І зараз часто згадуємо ті молоді роки.
Третя - з шкільних років наших дітей. Діти виросли, а ми так і дружимо до цього дня: і по телефону спілкуємося, і в гості до неї часто їжджу по вихідних.

Моє кредо

Життя мені піднесло хороший урок виживання. Ніколи не впадати у відчай і знаходити вихід з будь-якої ситуації. А він, повірте мені, завжди є, потрібно тільки вміти зосередитися і прислухатися до себе.

Побажання колегам в різних регіонах України

Колегам, та й усім українцям, я бажаю миру в нашій рідній і улюбленій Україні на всі часи!

1 из 1

Коментарі до матеріалу