Консервація чи простій основних засобів: що краще?

Якщо підприємство з певних причин тимчасово не використовує основні засоби (далі – ОЗ), воно може прийняти рішення щодо їх консервації. Як це оформити та відобразити в обліку, а також чи варто консервувати ОЗ – розглянемо далі.

Оформлення консервації

Нагадаємо, консервація ОЗ – це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більш як три роки) зберігання ОЗ підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування (п. 2 Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1997 р. № 1183; далі – Положення № 1183).

Для консервації ОЗ потрібно:

    згідно з наказом керівника підприємства створити спеціальну комісію, яка оцінить доцільність проведення консервації;

    у разі позитивного рішення комісії щодо консервації скласти акт про тимчасове виведення ОЗ з виробничого процесу та їх консервацію;

    після закінчення робіт, пов’язаних із консервацією ОЗ, скласти акт про прийняття ОЗ на консервацію.

Облікові аспекти консервації

Основні засоби, які перебувають на консервації, не підлягають амортизації (п. 27 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 р. № 561, далі – Методрекомендації № 561). За такої умови сам процес консервації може потребувати додаткових витрат, які можна відобразити на субрахунку 977 «Інші витрати діяльності».

Для більшості підприємств Положення № 1183 має лише рекомендаційний характер. Його вимоги обов’язкові лише для тих підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також засновані на державній власності (крім підприємств, установ Державної кримінально-виконавчої служби).

Комерційні підприємства не зобов’язані консервувати ОЗ, які тимчасово не задіяні в роботі. Тож якщо амортизацію не нараховують на законсервовані об’єкти ОЗ, на незаконсервовані об’єкти підприємство має право нараховувати амортизацію навіть під час їх простою. Тож обмежень щодо цього в П(С)БО 7 немає. Якщо об’єкт тимчасово не використовується, але підприємство планує через певний час відновити його роботу, такий об’єкт ОЗ, з огляду на вимоги П(С)БО 7, визнається активом, а отже, немає підстав для ненарахування амортизації на нього.

Не виведені з експлуатації ОЗ продовжують амортизувати у загальному порядку.

До того ж норми П(С)БО не містять причин не відображати в бухобліку витрати на поточний ремонт і обслуговування таких ОЗ. А за загальними правилами витрати на підтримання ОЗ в робочому стані не капіталізують, а включають до складу витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені (п. 15 П(С)БО 7, п. 7 П(С)БО 16 «Витрати»).

Крім того, операції, пов’язані з ремонтом та обслуговуванням таких ОЗ, не виходять за межі господарської діяльності підприємства. У такому разі підприємство, яке зареєстроване платником податку на додану вартість (далі − ПДВ), не повинно донараховувати податкові зобов’язання з ПДВ, як того вимагає п. 198.5 Податкового кодексу України (далі − ПКУ) у разі негосподарського використання товарів, послуг та необоротних активів, під час придбання яких суми ПДВ були включені до податкового кредиту.

Та все ж застерігаємо: обережним платникам краще одразу діяти за правилами, встановленими в Положенні № 1183.

Джерело: http://devisu.ua/uk/accounting/6697-k...