Підписуйся на інформаційну страховку бухгалтера
Підписатися

Виробнича економіка або як зняти податкові кайдани бізнесу

Уряд прагне реанімувати українську економіку, використовуючи європейський досвід. За приклад береться Польща, Чехія, країни Балтії. Підхід загалом непоганий, але «є одне але». Ми перетравлюємо докризовий євродосвід. Хоча Європа після низки економічних криз з початку 2000-х усвідомила, що гроші не роблять гроші. Саме тому в ЄС вже частково повертають виробничі потужності з країн Азії. Окрім того, більшість країн, інтегрованих в ЄС, отримали свого часу значні кредити для комплексного розвитку різних галузей економіки. Частина із цього кредитного портфеля була безповоротною. Україна цим похвалитися не може і навряд чи зможе.

Ціна кредитів для України

Україна досі обирає шлях накопичення золотовалютних резервів, фінансування бюджетного дефіциту та соціальних програм за рахунок кредитних коштів. Відтак національна економіка нагадує фінансову піраміду. Реального зростання ВВП немає і наразі не може бути. Через девальвацію гривні та падіння економіки валовий зовнішній борг у 2015 році, попри номінальне скорочення, збільшився щодо ВВП до 110,5%. Це – один із чинників, чому кредитори пішли на реструктуризацію. Інакше нас чекав би дефолт. Що відбувається з країнами за таких умов можна дізнатися з досвіду Аргентини та Греції. Останню в ЄС, щоправда, пожаліли і вкололи чергову «кредитну дозу».

Отримані Україною кредити суттєво ситуацію не змінюють. Загроза дефолту залишається високою. Домовленість про скасування 20% держборгу й відстрочки виплат за міжнародними кредитами, безумовно, важливе досягнення. Але воно не вирішує дефолтну проблему. Один із реформаторів польської системи Ян Белецький зазначив, що Польща змінювалася, коли Європа процвітала. Ситуація, в якій опинилася Україна, не має прецедентів в європейській історії. Але це не може бути виправданням. Радше, це свідчення відповідальності за кожний крок стратегії дій. Перемога на зовнішньому фронті економічної боротьби, може перетворитися на фіаско «в тилу».

Військове протистояння на сході зруйнувало вагому частину промисловості країни. Це – перший удар у можливість зростання ВВП. Згідно з інформацією НБУ, чистий відтік прямих іноземних інвестицій у січні-червні цього року склав $1,211 млн. Лише у червні відтік склав 820 млн дол.

Погіршення відносин з Росією із перекриттям експорту промислових товарів та сировини також вдарило по економічному розвитку, погіршило основні макроекономічні показники. Більшість існуючих ризиків в теорії в Україні є на практиці, від військового, фінансового чи валютного, і о погодних.

Нацбанк суттєво «зачистив» банківський сектор. Від 2014-го в Україні майже на чвертьпоменшало банків. У багатьох введено тимчасову адміністрацію, чимало – у стадії ліквідації. З огляду на перевищення попиту над пропозицією на валюту та значну девальвацію гривні, лише торік громадяни забрали з банків 126 млрд грн. Це ознаки колапсу банківської системи. І це на тлі кризи світових фінансових та фондових ринків.

В Україні менше 26% юридичних осіб сплачують податки

В результаті фінансової лихоманки впали основні виробничі галузі України. Найстрімкіші темпи зниження ВВП у І кв 2015р. у будівництві (-35,3 %), добувній промисловості (-29,4 %), переробній (-25,6 %), оптовій та роздрібній торгівлі (-24,8%).

Найбільші збитки отримали у промисловості (161,4 млрд грн у 2014р. та 150,4 млрд грн – у І кв 2015р.), оптовій та роздрібній торгівлі (129,2 млрд грн та 75,4 млрд грн відповідно), операціях з нерухомістю (99,6 млрд грн та 42,6 млрд грн відповідно), професійній, науковій та технічній діяльності (98 млрд грн та 29,2 млрд грн).

Підприємства фінансової сфери 2014-го отримали прибуток до оподаткування у 36 млрд грн, а за підсумками І кв 2015 р. - збиток у 45,5 млрд грн. Ще один чинник негативної динаміки зниження ВВП – скорочення обсягів експорту. Так, у першій половині 2015 року це скорочення склало 26,2%.

Відчутно скорочується підприємницький сектор. З 2012 року в Україні скоротилося 186 великих підприємств (із 682 у 2012-му до 496 у 2014-му), 3,4 тисячі середніх (до 15,9 тис. у 2014-му). Малих підприємства стало менше на 2,5 тисячі (325 тисяч у 2014-му), фізичних осіб-підприємців – на 151 500 (до 969 тис. у 2014-му).

Підприємницький сектор перебуває у глибокій кризі. У 2014 році вперше за останні чотири роки загальний фінансовий результат діяльності підприємств - сальдо прибутків і збитків - був від'ємним (- 558 млрд грн). Найбільш негативні показники у великих підприємств. Прибутковими були лише 51,8% з них. Дещо краща ситуація серед малих підприємств. Прибуток отримали 66,5% з них. Але це – гривневий післядевальваційний прибуток. З огляду на курсову різницю ситуація значно гірша.

В Україні менше 26% зареєстрованих юридичних осіб реально працюють. Тобто лише трохи більше 300 тисяч із 1,2 млн підприємств платять податки і здають звітність. Із 2,1 млн фізичних осіб-підприємців таких лише 1,4 млн (66 %). Решта суб’єктів підприємницької діяльності або не здійснюють господарську діяльність або перебувають в тіні.

Падіння показників економіки обмежує споживчу динаміку. І це стримує подальше зростання виробництва. Реальні обсяги споживчих витрат у І кварталі 2015-го менше на 15,4% аналогічного періоду 2014-го.

Це – не всі кризові чинники української економіки. Девальвація національної валюти в умовах залежності від імпорту і зниження темпів експорту підкинула ціни на продукцію. За першу половину поточного року індекс цін виробників збільшився в середньому до 42,5 %. За підсумками усього 2014-го великі та середні підприємства отримали 517,4 млрд грн збитків. А лише за І кв 2015-го – 386 млрд грн збитків (74,6% річного обсягу 2014-го). 2014-го баланс збитків підприємств сягнув третини ВВП (33 %), а в І кв 2015 р. - перевищив ВВП (105%). Усе це – серйозні чинники для інвесторів щодо небезпечності інвестицій в Україну.

Шляхи виходу з кризи, які уряд наразі не побачив

Для будь-якого економіста очевидно, що збільшення податкового навантаження на тлі критичного падіння виробництва, зниження темпів торгівлі та споживчої неспроможності стимулюють падіння виробництва та подальше просування бізнесу «в тінь».

Проте, в Україні вкотре наступають на граблі. Уряд замість стимулювання зростання ВВП, пропонує збільшити податки, змінивши систему оподаткування. Тобто номінально зменшити кількість податків, але реально збільшити виплати.

При чому, особливу «турботу» відчуватиме малий та середній бізнес. Їх, до речі, в Уряді ще з початку року попередили про максимальну «підтримку». У рамках цієї «підтримки» навесні всіх приватних підприємців намагалися змусити встановити касові апарати. Згодом, правда, Верховна Рада звільнила від обов’язкового застосування касових апаратів тих підприємців, чиї доходи не перевищують 1 млн гривень.

Восени Мінфін виступив із новою ініціативою – «все по 20%». Її суть у тому, що на всі основні податки (ПДФО, ПДВ, податок на прибуток та ЄСВ) вводиться єдина ставка 20%. На перший погляд, усім мало би полегшати. Але насправді бізнесу лишають два варіанта – іти в тінь або – на ліквідацію. Обґрунтування урядом високих ставок податків із посиланням на європейську практику некоректні. Ці податки були значно нижчими, коли європейські країни зростали або відновлювалися після економічних проблем. Рецепт економічного зростання – зменшення податків та спрощення умов бізнесу.

Складається враження, що в Уряді граються із «пом’якшенням» податкового навантаження в очікуванні реакції реального сектору економіки. Принаймні про це свідчать проекти податкових реформ, представлені Мінфіном (20% підхід) та пані Южаніною і профільним комітетом. В останньому пропонується встановити ПДВ та податок на прибуток на рівні 15 %, ПДФО – 10 %, ЄСВ – 20 %, диференційовані ставки рентної плати за спеціальне використання надр. Обидва документи наче спрямовані на збільшення обсягів надходження до бюджету. Проте, жодного слова не сказано, як це позначиться на динаміці обсягів виробництва. А саме цей фактор визначає напрям розвитку України: чи вгору з боргової ями глибиною у 110,5 % ВВП, чи вниз – до «Аргентини» у центрі Європи.

Що робити Україні, аби вижити?

Виходити із ситуації треба з урахуванням розвитку світових ринків і здатності українських товарів до конкуренції. Перш за все треба знизити податкове навантаження на виробничі галузі. Ставки оподаткування фонду заробітної плати сумарно не мають перевищувати 26-28% (в майбутньому – не більше 20%). Це дасть можливість вивести зарплати з тіні та збільшити податкові надходження. Треба знизити податок на прибуток вже сьогодні до 15%, а не чекати 3 роки, зняти оподаткування інвестування прибутку в капітальні інвестиції, дозволити бізнесу графік прискореної амортизації, включення у видаткову частину всіх видатків, пов’язаних з веденням бізнесу. Адже Україні бракує інвесторів, а не кредиторів.

Малий бізнес є джерелом самозайнятості, соціальним чинником зменшення суспільної напруги та боротьби із бідністю. Переконаний, він не може розглядатися державою серед основних джерел податків. Вважаю некоректними нарікання посадовців Мінфіну та ДФС щодо недоотримання бюджетом податків через існування спрощеної системи. Без неї сотні тисяч підприємців або були б у тіні, або шукали кращої долі за кордоном. Вважаю за необхідне зберегти спрощену систему оподаткування як достатньо прозору й ефективну з фіскальної точки зору, зокрема для ФОП (можливо лише дещо зменшити верхню планку доходу для платників 3-ї групи). Це підтверджується тим, у 2014-му ФОП-спрощенцями сплачено 5 044,8 млн. грн. єдиного податку. Це в 1,8 рази більше ПДФО, сплаченого ФОП на загальній системі оподаткування.

Вкрай важливими кроками має стати зменшення готівкових розрахунків, інтеграція вітчизняних ринків в світові біржові ринки. Давно назріла необхідність запуску валютних бірж та стимулювання біржового ринку. Це можна зробити лише в умовах зрозумілої економічної політики, усталених правил ринку, що формують ситуацію на роки, а не до наступного траншу. Уряд має забезпечити ці умови. Тягнути немає куди, адже близько 50% економіки вже в тіні.

Маємо за 50 років віддати більшість кредитів. Для цього ВВП має зростати на 15% щороку

Необхідно запустити національні проекти підтримки економіки з високим рівнем локалізації такі як: будівництво доріг та магістралей, зокрема бетонних для багатотоннажних транспортних засобів, енергозбереження будинків, будівництво технопарків у містах і портах, проекти з розвитку річкової інфраструктури. Більшість необхідних ресурсів є всередині країни.

Необхідно збільшити розмір гарантованого відшкодування за вкладами. Так сприятимемо підвищенню загального рівня довіри вкладників до банківської системи. А це – передумова мобілізації довгострокових ресурсів для сталого економічного розвитку. З цією метою варто було б випустити і ОВДП для їх подальшого викупу населенням.

Окремо варто відзначити необхідність впровадження дієвих механізмів з фінансової підтримки громадян – власників землі задля організації малих та середніх фермерських господарств, сімейних ферм під заставу землі або на умовах співфінансування з боку держави. Ідеться про організацію тепличних господарств, розвиток садівництва, ягідництва, овочівництва тощо. Посилення наших позицій в аграрному експорті збільшить приплив до країни валютної виручки та посилить стабільність гривні.

 

Треба чітко усвідомити наші конкурентні переваги на міжнародних ринках, зміцнювати їх, запустивши комплексні програми розвитку галузей. Маємо більш ефективно використовувати кредити. Відносно дешеві запозичені гроші мають працювати на економіку країни, а не покривати державний борг.

Суттєвого реформування потребує сектор державного управління. Варто реформувати структуру КМУ та місцевих адміністрацій. Якісно і чисельно. Разом з цим треба делегувати міністерствам більше з одночасною більшою відповідальністю.

Треба визначати стратегію повернення зовнішніх боргів. Маємо хоча б за 50 років віддати більшість кредитів. Для цього реальний ВВП має зростати на 12-15% щороку. У нашій ситуації не доречно кивати на економіку США чи Великої Британії, які також мають величезні показники зовнішнього боргу. Це країни зі сталим розвитком. Для нас ближчий досвід країн Азії, того самого Китаю.

Для України настали насправді тяжкі часи. Реформування державної системи назріло в умовах найглибшої за 20 років кризи. Для гарантованого успіху нам потрібен час, якого ми не маємо. Треба робити все й одразу. Треба припинити гратися в теоретичну економіку. На часі – посилення виробничо-господарських економічних відносин. А для початку варто просто відстібнути податкові кайдани.

Джерело: 

http://blogs.lb.ua/ivanmiroshnichenko...

 

Коментарі до матеріалу

Кращі матеріали