Михайло Соколов: «Єдиний соціальний внесок потрібно об'єднати з податком на доходи фізосіб»

Щоб податкова реформа принесла відчутний результат, потрібно відмовитися від існуючої податкової системи. Адже вона заснована на тому, що за допомогою держбюджету можновладці перерозподіляють між собою ренту, яка справляється з підприємців. А широкі верстви населення при цьому залишаються ні із чим. Про ці та інші проблеми розповідає Михайло Соколов – співголова Ділової ради України.

Михайло Юрійович Соколов народився 23 травня 1976 року в Ленінграді.
У 1998 році закінчив фізико-технічний факультет Санкт-Петербурзького технічного університету.
2008 рік – закінчив Московську школу політичних досліджень, вивчав питання муніципального та державного управління США.
2002-2005 рр. – провідний спеціаліст управління регіональної політики російської нафтової компанії «ЮКОС».
2005-2008 рр. – партнер консалтингового агентства Content.UA.
Із 2008 року – партнер компанії «Кесарево Консалтинг».
Є співголовою Ділової ради України, заступником голови Всеукраїнської аграрної ради. Бере участь у нормативно-правовому регулюванні аграрного ринку, економічному аналізі законопроектів.

– Михайло Юрійовичу, як Ви вважаєте, у чому саме криються головні проблеми нашої податкової системи? 

– Дохідна частина держбюджету планується виходячи з «потреб» видаткової, при цьому ефективні механізми стримування роздування останньої відсутні. У результаті податкові органи займаються виконанням плану по зборах: вибивають із бізнесу стільки, скільки «треба» (а не скільки належить за законом). На допомогу податківцям приходять складні та заплутані положення Податкового кодексу, нормативних актів Кабміну та Державної фіскальної служби (ДФС).

– Чому ж ці норми ускладнюються, а не спрощуються? 

– Чим простіші правила, тим менше різночитань. Чим жорсткіші вимоги до податківців, тим менше можливостей для зловживань, а значить, і для виконання завищених планів по мобілізації доходів до держбюджету. У результаті конфіскаційний характер нашої заплутаної податкової системи та довільність застосування податковими і митними органами норм діючого законодавства формують нерозривну єдність.

– Чи вдасться вирішити ці проблеми за допомогою податкової реформи? 

– Будь-яка податкова реформа приречена на фіаско і буде профанацією доти, поки влада не проведе бюджетну реформу, що передбачає перехід до планування витрат виходячи із прогнозованих доходів. В ідеалі повинні бути закріплені максимальна частка ВВП, що перерозподіляється через держбюджет, і відмова від планів за податковими надходженнями. Адже якщо заплановані витрати перевищують доходи, працівники ДФС змушені не відшкодовувати ПДВ, вибивати переплату податків на прибуток підприємств і видумувати підстави для застосування штрафних санкцій.

– Але ж і платники податків не дуже бажають платити податки. Як можна вивести тіньовий капітал на світло? 

– Навряд чи сьогодні можна знайти платників податків, які бажають платити податки. Практично у всіх країнах частина економіки знаходиться в тіні. Обсяг тіньової економіки визначається відношенням затрат на легальне та тіньове існування. Тобто, якщо дисконтована за ризиком вартість накладення штрафів і затрати на хабарі нижчі від суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, більшість раціонально діючих економічних агентів буде ухилятися від їх сплати.

Крім того, існують і інші затрати на легальне існування. Наприклад, необхідність проходити різні перевірки (пожежні, санепідемстанція, екоінспекція та інші). Якщо відповідні затрати будуть значно перевищувати затрати на «лапу» перевіряючим, то хабара будуть платити. А щоб давати хабара, потрібна «чорна готівка». Відповідно, потрібно шукати способи переведення в готівку нелегальних доходів, оскільки затрати на хабарі не можна легально врахувати у витратах підприємства.

Щоб капітал вийшов із тіні, необхідно спростити податкову систему та провести максимально широку дерегуляцію. Частина повноважень держорганів повинна бути передана саморегулювальним організаціям, які об’єднують представників бізнесу. Інакше все залишиться, як і раніше. Наприклад, податок на прибуток буде як і раніше розраховуватися податківцями як відсоток від обороту підприємства, а звіти зі збитком не будуть прийматися, що неминуче виштовхне платника податків у тінь.

– Які, на Вашу думку, існують ризики проведення нинішньої податкової реформи? 

– Правильні речі переплітаються з досить сумнівними нововведеннями. Зокрема, для малого та середнього бізнесу бухгалтерський прибуток прирівнюється до податкового – це серйозний крок уперед, що радикально скорочує можливості для зловживань податківців. Водночас податкові органи отримують право контролювати правильність бухобліку, що в підсумку знову призведе до зростання зловживань.

Ще один приклад: знижується ставка ЄСВ, але для основної частини платників рівень оподаткування в Україні як і раніше залишається найвищим у ЄС, для інших – вийде на середній рівень. Напевно, зайве говорити, що якість послуг, надаваних нашою державою платникам податків, залишається значно більш низькою, ніж в ЄС. У підсумку наша країна як програвала, так і буде програвати конкуренцію за таланти з Європою, Китаєм, Південною Кореєю, Малайзією, Австралією, США та іншими країнами. А значить, продовжиться витік мізків і переміщення високооплачуваних робочих місць за кордон. У підсумку проблема зменшення бази обкладення ЄСВ і ПДФО вирішена не буде.

Для компенсації бюджетних втрат Кабмін планує ліквідувати діючі схеми переведення в готівку і торгівлі фіктивним податковим кредитом. Але при цьому одночасно знижується ставка та підвищується граничний оборот для спрощеної системи оподаткування. Мов, «спрощенців» рідко використовують для податкової оптимізації. Звичайно, їх мало використовували доти, поки всіх заганяли на «майданчики»…

– Що це за «майданчики»? 

– Це поняття з'явилося в часи екс-міністра Клименка. Представників бізнесу тоді фактично примушували переводити в готівку кошти через певні фірми («податкові ями»), які й назвали «майданчиками». Очевидно, у такий спосіб хотіли підкреслити, що їх діяльність носила системний характер, мала «промисловий» масштаб і була квазілегальною, тобто негласно дозволеною та заохочувальною керівництвом країни.

Якщо ДФС удасться закрити «майданчики», істотна частина попиту на переведення в готівку перекинеться на «спрощенців». У результаті ефект від боротьби з «податковими ямами» буде в істотній частині нівельовано.

Ще одне нововведення влади: для покриття бюджетних втрат уводиться податок на комерційну нерухомість. Його ставку будуть визначати місцеві ради залежно від видів бізнесу. Який це створює простір для переділу власності – навіть складно уявити. Не здивуюся, якщо найближчим часом ставки для торговельних центрів у ряді муніципалітетів досягнуть максимальних показників, а після зміни їх власників (особами, наближеними до місцевих влад) знову впадуть.

Також виникає запитання: чому приміщення фірми, що виходить на вулицю і має з неї вхід, повинне обкладатися так само, як і те, що має вхід знадвору? Так, діяльність у цих приміщеннях можуть вести ту саму, але доходи будуть формуватися зовсім різні.

– Ви згодні з тим, що головна проблема для бізнесу на даний момент – безпека та захист приватної власності? 

– Згоден. Потрібно тільки мати на увазі, що в цієї проблеми є багато вимірів. Безпека бізнесу та захист приватної власності забезпечується не тільки нормальною роботою правоохоронних і податкових органів, незалежною та об'єктивною судовою системою, але й передбачуваністю правил гри.

Наприклад, ви планували інвестиції при одному рівні оподаткування, а коли ви їх внесли, рівень оподаткування збільшився. Це означає, що держава експропріювала частину вашого інвестиційного доходу. Адже якби ви заздалегідь знали про це податкове підвищення, то, можливо, інвестували б в іншу країну або додатково дисконтували б вартість активів, що придбаваються вами. Через те що політика нашої влади відносно бізнесу непередбачена, підприємці вкладають кошти тільки у високодохідні види бізнесу.

– Після внесення змін у Податковому кодексі ще залишилися можливості для зловживань податківців? 

– Поки що нічого не змінилося відносно довільного формування податковими органами бази для сплати податку на прибуток підприємств. Кабмін заявляє, що готовий піти на істотні спрощення, але реально вони торкнуться тільки малого та середнього бізнесу. Більше того, поки що це тільки плани. Відшкодування ПДВ як було, так і залишається проблемою. Не говорячи вже про накопичену заборгованість, причому не тільки визнану, але й не визнану державою. Для зняття такої заборгованості уряд Азарова займався відвертим шантажем керівництва компаній-експортерів, заводячи на них висмоктані з пальця кримінальні справи.

Як і раніше, відсутня персональна відповідальність податкових чиновників за вчинення свідомо протиправних дій. Наприклад, за відмову в прийманні документів, перекручене тлумачення податкового законодавства і т. д. На цім тлі плани щодо надання податковим органам права контролювати правильність бухобліку додатково розширять простір для зловживань. Можливостей для тлумачення норм бухгалтерського обліку значно більше, ніж податкового. До того ж політика обліку на підприємстві визначається бізнес-моделлю, а вона у всіх різна.

– Скорочення яких податків (податкових ставок) могло б стати стимулом для розвитку економіки? 

– ЄСВ, ЄСВ і ще раз ЄСВ! У реальності ЄСВ – податок, а не страховий збір. Адже сплачуючи його, ви фактично ні від чого не страхуєтеся. Крім того, розмір вашої майбутньої пенсії визначається не стільки загальним обсягом ваших відрахувань із доходу, скільки майбутніми рішеннями парламенту.

Неадекватно високий рівень обкладання фонду заробітної плати видавлює з легального ринку праці України висококласних фахівців. Вони або одержують зарплату в конвертах, або використовують інші схеми оптимізації. Наприклад, оформляються приватними підприємцями або просто іммігрують в інші країни, де держава забирає менше, а дає більше. У результаті діюча українська модель скорочує власну базу для оподаткування, що посилюється негативною демографічною ситуацією: зростання кількості осіб пенсійного віку та скорочення працездатної.

Дану проблему можна було б вирішити за рахунок залучення кваліфікованих фахівців з-за кордону. Але ми все ще продовжуємо розкидатися нашими талантами. Така комбінація несприятливої демографії та самогубної податкової політики неминуче веде до краху існуючої пенсійної системи.

– На Вашу думку, єдиний соціальний внесок слід скасувати? 

– Його потрібно об'єднати з податком на доходи фізосіб і поступово переходити на виплату державних пенсій за віком за рахунок бюджету. Фактично це вже відбувається. Як відомо, дефіцит бюджету Пенсійного фонду України (ПФУ) із кожним роком зростає. Відповідний розрив поповнюється бюджетними трансфертами, а рішення про розміри та індексацію пенсій приймають депутати. Таким чином, де-факто виплати пенсій здійснює держава.

Зниження податкового навантаження на фонд оплати праці неможливе без реформування пенсійної системи та зниження витрат ПФУ. Найбільш очевидні кроки: виплата пенсії колишнім держслужбовцям, виходячи з того ж відсотка від середньої зарплати, що й усім іншим категоріям пенсіонерів; скасування всіх пільг щодо дострокового виходу на пенсію; обмеження максимального розміру пенсій. Однак Кабмін і Верховна Рада поки що не готові на ці необхідні, але непопулярні кроки.

– Якби Вам надали можливість очолити процес реформування системи оподаткування, із чого б Ви розпочали? 

– Починати потрібно з формулювання результату, який потрібно отримати. А саме з побудови математичної моделі податкової та бюджетної системи, що ув’язує затрати й доходи. Тільки зрозумівши, на який рівень перерозподілу ВВП доведеться виходити, ми зможемо планувати ставки податків і навіть їх склад.

Також необхідно раціоналізувати податкову систему. Наприклад, сумарна ставка об'єднаного ПДФО і ЄСВ повинна дорівнювати сумарній ставці податку на прибуток і дивіденди. Щоб підприємцям було все рівно, як переводити в готівку отриманий фінансовий результат – через виплату прибутку або зарплати. Більше того, я б подумав над об'єднанням цих двох податків в один і перехід до оподаткування розподілюваного прибутку. Це дозволило б різко збільшити обсяг інвестицій, вирішивши проблему амортизації.

– На з'їзді малого та середнього бізнесу було запропоновано залишити сім податків із нинішніх 22: податок із продажу, податок на прибуток, єдиний податок, плату за землю та нерухомість, плату за природокористування, імпортне мито і ПДФО. Ви цю ідею підтримуєте? 

– Підтримую в цілому, але не в деталях. Наприклад, ми не можемо перейти від ПДВ до податку із продажів. І не тільки тому що це не дозволяє ПДВ-директива ЄС, якої ми зобов'язалися дотримуватися. Справа ще й у тому, що податок із продажів не може бути вище 10-11 %, інакше від нього починають масово ухилятися. ПДВ ж, навпаки, може бути і 25-26 %. Ураховуючи неминучу втрату доходів держбюджету при зниженні сукупної ставки ПДФО та ЄСВ, ми будемо змушені шукати нові джерела доходів, а не скорочувати вже наявні.

Скасувати акцизи також неможливо. Не тільки тому, що дану втрату нічим буде компенсувати, але ще й тому, що акцизи відіграють важливу соціально-економічну роль: вони скорочують небажані види споживання (насамперед, ідеться про алкоголь і тютюн). В ідеалі для країни було б добре, якби ніхто не пив і не палив. Тоді різко знизилися б затрати на охорону здоров'я та соціальну допомогу дітям, які втратили годувальника через пияцтво.

Також можна всі рентні платежі формально звести в єдиний податок за природокористування, але з урахуванням відмінності в об'єктах оподаткування. Газ, вугілля та залізну руду неможливо обкладати податком однаково. Де-факто це будуть різні податки з різними об'єктами оподаткування, базами та ставками. До речі, уряд спробував це зробити, і отримав відповідну критику експертів.

– Можете навести приклади інших країн, у яких завдяки ефективним і продуманим інструментам оподаткування вдалося досягти значного зростання й розквіту бізнесу? Чи застосовуються такі інструменти в нас? 

– Ідеалів та еталонів ми не знайдемо, скрізь своя специфіка. Однак ми просто зобов'язані використовувати досвід Грузії, Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї та інших країн, що демонструють стабільно високі темпи зростання. Орієнтуватися ж на багаті країни ЄС неможливо: їх податкові та бюджетні системи сформувалися, коли вони вже були багатими.

Ми вже два десятиліття ніяк не можемо вибрати між двома різними моделями розвитку.

Перша, неоліберальна, забезпечує високе економічне зростання і високу зайнятість, як у Сінгапурі, Тайвані, Південній Кореї, Китаї і т. п. Але з нею в комплекті йдуть порівняно низькі рівні перерозподілу через бюджет соціальних затрат по відношенню до ВВП і втручання держави в економіку.

Друга, «соціальна», як у ЄС і Венесуелі, із високими соціальними затратами та обсягом перерозподілу ВВП через бюджет, але з низькими або навіть негативними темпами зростання (зовсім не 7-10 % на рік). Якщо ми виберемо другу модель, Україна так і залишиться бідною країною з високими податками, де як соціальна допомога перерозподіляється істотна частина ВВП, але абсолютні значення цих виплат невисокі, оскільки особливо нічого перерозподіляти. Більше того, ризик розвалу української державності буде зростати, тому що бідні країни – це найчастіше корумповані та слабкі держави, які не можуть протистояти зовнішнім погрозам…

Бесіду вів Валентин Ковальський