Системні хвороби українського бізнесу

Ні для кого не є секретом те, що стан українського бізнесу щодо ефективності провадження діяльності та конкурентоспроможності товарів і послуг на світовому ринку, загалом, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Авжеж цьому є певні «виправдовування» такі як інституціональні перепони, що насамперед окутують бізнес шаленими схемами по типу «і мені, і мені, і ще мені…», що авжеж нівелює усілякі бажання до системного прогресивного розвитку.

Наприклад, станом на липень 2014 року Україна посіла 96 місце з легкості ведення бізнесу, згідно рейтингу Doing Business, з 186 країн. Погано це чи як? Це не добре і не погано, це є факт, який свідчить про те, що українська держава створена «трошки» не для виконання призначення, яке на меті мають, наприклад, західні країні. А мета ця полягає саме в створенні сприятливих умов для життєдіяльності кожної людини, яка проживає на території цієї країни. Забезпечення досягнення цієї мети можливе лише за умов високого рівня інституціональної довіри та існування високоінтелектуальної економіки, яка слугує міцним забезпеченням для обслуговування населення.

Якщо з так званими інституціональними причинами низької конкурентоспроможності українського бізнесу на світовій арені, особливо в частині вироблення інтелектуальних послуг більш менш зрозуміло, то не досить ясно з тим, чи це все, що заважає? Спираючись на практичний досвід можу однозначно сказати – ні. Українському бізнесу притаманні системні хвороби, деякі з них вже стали настільки хронічними, що без системних змін від них неможливо позбавитися.

По-перше, відсутність стратегічного мислення у більшості керівників наших підприємств та власників бізнесу не дає можливості бачити далі свого носа. Авжеж є підприємства зі стратегічними планами, чіткими корпоративними регламентами, але це переважно підприємства з іноземним капіталом, які є більше винятком чим правилом. Слід зазначити також, що іноземні інвестори розглядають вкладення в українську економіку більше з позиції мисливця, який приїхав до лісу на кілька днів, щоб підстрелити декількох гарних фазанів та поїхати ситим.

По-друге, відсутність системного мислення. Більшість українських бізнесменів не бачать лісу за деревами. Їм більше притаманне щоденне тушіння пожарів, аніж щоденна праця над підвищенням рівня систематизації бізнесу, яка згодом дасть можливість вийти на такий рівень ефективності та керованості бізнес-системою, що керівнику навіть непотрібно буде з’являтися щоденно на місці.

По-третє, відсутність прогресивної корпоративної культури, яка закладала б такі принципи функціонування та розвитку бізнесу, які дозволяли б людям почувати себе в команді однодумців та максимально реалізовувати свій потенціал, а також – яка б підвищувала соціальну та екологічну відповідальність.

По-четверте, відсутність поваги та людяності в відносинах з персоналом. Авжеж мова йде про ситуацію чіткого виконання регламентів, які до речі в вітчизняній практиці рідкість, особливо в середньому та малому бізнесі. На сьогодні популярним є жорсткий менеджмент, при чому в українській інтерпретації він виглядає дещо анти людським у стосунках роботодавця та найманого персоналу.

По-п’яте, небажання впроваджувати інновації та виробляти їх, навіть якщо мова йде про локальні покращення, наприклад, в середні якогось відділу. Боязнь змін це міцний бар’єр на шляху до розвитку.

Можна ще продовжувати цей список, але чи потрібно це? Ці п’ять пунктів чітко свідчать про існування системної кризи у більшості вітчизняних бізнес-систем, основним проявом якої є генерація проблем, а не їх вирішення та попередження. В цьому випадку потрібно застосовувати системний підхід щодо проектування нового, цільового стану та реалізації запланованих дій. В противному випадку, тим паче у разі європейського вектору розвитку у України немає шансів вирватися з числа відсталих країн.

Вихід є, - це системне партнерство «держава-підприємство».

Джерело: http://business-companion.te.ua/news_...