• Быстрый поиск надежных решений
    и практической информации
Получите доступ к более 2 миллионов готовых решений, публикаций и обзоров
Оформить
подписку

Експертна думка: «Оновлений» закон про судовий збір: в чому криються потенційні проблеми та ризики застосування

1 вересня набули чинності зміни до закону «Про судовий збір». Одна з основних цілей нововведень — необхідність збільшення надходжень до державного бюджету, що знайшло своє відображення в підвищенні відповідних ставок.

В умовах введення новацій необхідно зупинитися на окремих спірних і потенційно проблемних положеннях закону, які підлягають удосконаленню.

Відсоток оскарження

Однією з новел закону є збільшення ставок судового збору за подання процесуальних документів про перегляд судових рішень. Крім того, ці ставки були уніфіковані в цивільному,

адміністративному і господарському процесах. За подання апеляційної скарги на рішення суду або заяви про перегляд судового рішення за обставинами, що знову відкрилися, згідно з новою редакцією ч.2 ст.4 закону, потрібно заплатити 110% ставки, яка підлягала сплаті при подачі позовної заяви. За подання касаційної скарги на рішення суду — 120%, а за подання заяви про перегляд рішення Верховним Судом — 130% ставки.

В той же час нова редакція не обмежує ставку збору розміром оспорюваної суми при оскарженні рішення суду, позовна заява по якому мала майновий характер. Так, наприклад, пп.4 п.2 ч.2 ст.4 колишньої редакції передбачав, що збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в господарському процесі складає «50% ставки, яка підлягає оплаті при подачі позовної заяви, а у разі подачі позовної заяви майнового характеру — 50% ставки, обчислюваної виходячи з оспорюваної суми». Ці положення правильно тлумачив Вищий господарський суд в ухвалі Пленуму «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7. У п.2.15 ухвали справедливо відмічено, що оспорюваною є та сума, зі стягненням якої не згодна особа, яка подає скаргу. Ця сума може співпадати з ціною позову (якщо рішення оскаржується в повному обсязі) або не співпадати (якщо рішення оскаржується в певній частині майнових вимог). Наприклад, на вимогу про стягнення 1 млн грн. ухвалено рішення про стягнення 700000 грн., а при поданні апеляційної або касаційної скарги позивачем для нього оспорювана сума складатиме 300000 грн., тоді як для відповідача — 700000 грн.

Здається, що положення нової редакції ч.2 ст.4 закону, в яких відсутні правила про необхідність обліку оспорюваної суми, є несправедливими і непропорційними. Це певним чином обмежує осіб, які беруть участь у справі, в праві на оскарження. Тепер, оскаржуючи навіть, наприклад, рішення про стягнення 50000 грн. за мільйонним позовом, відповідач вимушений буде заплатити збір, спираючись на ціну первинного позову, а не розмір суми, з якою відповідач не згоден.

Законодавцеві доцільно було б внести зміни до

ч.2 ст.4 закону і забезпечити розрахунок ставки збору при оскарженні рішення суду з урахуванням оспорюваної суми.

Забули погодити

Окремі положення закону в новій редакції не узгоджуються з положеннями процесуальних кодексів.

Так, наприклад, в пп.7 п.2 ч.2 ст.4 закону передбачена сплата збору за подання заяви про приєднання до апеляційної або касаційної скарги на ухвалу суду в господарському процесі. Проте ні норми Господарського процесуального кодексу, ні норми закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» не передбачають наявність в учасників процесу права на подання заяви про приєднання до апеляційної або касаційної скарги, що робить вказану норму «мертвої».

Так само «мертвим» є положення пп.6 п.3 ч.2 ст.4 закону, яке передбачає сплату збору в розмірі 0,3 мінімальної заробітної плати за подання заяви до адміністративного суду про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду. Можливість подачі подібних заяв в Кодексі про адміністративне судочинство не передбачена. Виходячи із змісту стст.254—260 КАС виконавчий лист в адміністративному процесі може бути виданий тільки на виконання рішення національного суду.

Крім того, деякі положення оновленого закону не є достатньо конкретизованими, що може викликати проблеми при тлумаченні.

Так, наприклад, пп.4 і 5 п.2 ч.2 ст.4 закону передбачена сплата судового збору за подання «апеляційних скарг у справі про банкрутство» і «касаційних скарг у справі про банкрутство»: 110 і 120% ставки, яка повинна бути сплачена при подачі заяви про порушення справи про банкрутство, — 10 мінімальних зарплат. При цьому конкретні судові акти не вказані. Але в справах про банкрутство приймаються тільки постанова і ухвала про визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури. В той же час пп.7 п.2 ч.2 ст.4 закону передбачена окрема ставка за подання апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду в господарському процесі — 1 мінімальна зарплата. Виникає питання: при оскарженні

ухвали в справі про банкрутство необхідно використовувати ставки, вказані в пп.4—5 або ж пп.7 п.2 ч.2 ст.4 закону?

Здається, що тлумачення співвідношення вказаних пунктів закону повинне грунтуватися на традиційному прийомі логічного тлумачення, який полягає у встановленні пріоритету спеціальної норми над загальною. Підпункт 7 п.2 ч.2 ст.4 закону містить спеціальну норму, яка регулює відносини, пов’язані зі сплатою збору за оскарження в апеляційному або касаційному порядку конкретних актів — ухвал суду. Тоді як пп.4 і 5 містять загальну норму, яка встановлює ставку збору за оскарження будь-яких судових актів у справі про банкрутство. Відповідно при оскарженні ухвал у справі про банкрутство повинна застосовуватися спеціальна норма (пп.7 п.2 ч.2 ст.4 закону). Загальна норма (пп.4 і 5 п.2 ч.2 ст.4 закону) може бути застосована тільки у разі оскарження ухвали про визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури.

Норми пішли врозріз

Деякі положення документа прямо суперечать одне одному. Зокрема, п.3 ч.2 ст.3 закону встановлено, що збір не сплачується за подання заяви про зміну або встановлення способу, порядку і терміну виконання судового рішення.

З іншого боку, пп.6 п.3 ч.2 ст.4 закону передбачена ставка збору у розмірі 30% від мінімальної заробітної плати за подання в адміністративному процесі заяви про зміну або встановлення способу, порядку і терміну виконання судового рішення. Виникає питання: яке з вищезгаданих положень потрібно застосовувати при подачі відповідної заяви?

Відзначимо, що п.3 ч.2 ст.3 закону присутній ще в першій редакції закону від 8.07.2011, тоді як пп.6 п.3 ч.2 ст.4 з’явився тільки в редакції закону від 1.09.2015. У зв’язку з цим для співвідношення вказаних положень необхідно застосовувати правило «Lex posterior derogat priori» — «подальший закон відміняє дія попереднього закону».

При вирішенні питання про необхідність сплати збору за подання в адміністративному процесі заяви про зміну або встановлення способу, порядку і терміну виконання судового рішення застосуванню підлягає пп.6 п.3 ч.2 ст.4 закону,

так як він був прийнятий пізніше за п.3 ч.2 ст.3 закону.

Таким чином, положення закону про судовий збір у новій редакції не є здійснимими, у зв’язку з чим деякі з них вимагають змін, до внесення яких при виникненні суперечностей між окремими нормами слід користуватися загальновизнаними правилами тлумачення.

ЮЛІАН ДРАПАЙЛО - доцент кафедри господарського права і процесу Національного університету«Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук



Коментар «ЗiБ»

ВАЛЕРІЙ БІЦЮК, партнер юридичної фірми «ОМП»:

— На даний час в судовій практиці немає одностайної позиції щодо застосування останньої редакції закону «Про судовий збір».

Як випливає з нашої практики, апеляційні суди приймають скарги щодо оскарження рішення в частині стягнутої суми при оплаті судового збору, вирахуваного виходячи саме з оскаржуваної суми, а не з ціни позову в цілому. Проте також трапляються випадки відмови в прийнятті таких скарг за рівних умов, що свідчить про відсутність одностайної правозастосовної практики в апеляційних судах.

На мій погляд, обрахування судового збору виходячи з суми, сплаченої при подачі позову, а не з оскаржуваної в апеляційному чи касаційному порядку частини рішення суду, невиправдано обмежує право на оскарження рішення суду та штучно збільшує витрати сторін. При цьому сторони доволі часто вимушені нести витрати у зв’язку з помилками, зробленими місцевими судами під час розгляду справи.

За таких обставин вважаю за доцільне внести зміни до закону, якими передбачити сплату збору за подання апеляційних та касаційних скарг виходячи з суми, стягнення якої оскаржується, а не виходячи з суми, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Додам, що також існує декілька поглядів стосовно «перехідного періоду», коли справа

стосується оплати судового збору за апеляційні чи касаційні скарги на рішення, в яких судовий збір за подачу позову був сплачений до 1 вересня.

Так, наразі є консервативний погляд, що судовий збір підлягає розрахунку та сплаті виходячи з суми, яку треба було сплатити за подачу позову вже за нормами останньої редакції закону, за іншою позицією, яку розділяю і я. Збір повинен вираховуватися та сплачуватися з суми, сплаченої під час подання позовної заяви.

ВАЛЕРІЯ САВЧУК, юрист ЮФ «Василь Кісіль і партнери»:

— Зміни до закону «Про судовий збір» передбачили, крім підвищення ставок судового збору щодо окремих категорій справ, збільшення розміру судового збору за оскарження судових рішень, а також інші зміни, які опосередковано призведуть до збільшення дохідної частини державного бюджету. Однією з таких змін і є встановлення правила, за яким розмір збору за оскарження судових рішень обчислюється, виходячи із розміру судового збору, що підлягав сплаті у суді першої інстанції, а не виходячи із розміру оспорюваної суми, як це було передбачено попередньою редакцією закону.

Такі зміни були прийняті на виконання вимог Міжнародного валютного фонду в рамках Меморандуму про економічну співпрацю та повною мірою відповідають цілям, що були поставлені перед вказаним законом, зокрема, щодо збільшення доходу державного бюджету за рахунок судового збору, а також щодо зменшення кількості судових справ та розвантаження судової системи.

Варто зауважити, що розрахунок розміру судового збору за оскарження судового рішення виходячи із розміру судового збору, що підлягав сплаті у суді першої інстанції, може призвести до його сплати в одній і тій же справі в більш як подвійному розмірі. Так, у випадку часткового задоволення позову щодо стягнення певної суми апеляційні скарги можуть подати як позивач, незадоволений частковим стягненням, так і відповідач, незадоволений самим фактом стягнення. В такому випадку при поданні апеляційних скарг вони сукупно сплатять 220%

судового збору, встановленого за подання позову.

ЛЕСЯ САМАРІНА, адвокат, керівник Дніпропетровського офісу ЮФ «Ілляшев та партнери»:

— Вважаю, що зміни порядку обчислення ставок судового збору за оскарження судових рішень значною мірою ускладнюють реалізацію права на судовий захист та порушують право на оскарження судового рішення, яке гарантовано Конституцією. Зміни до закону передбачають стягнення судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг у розмірі 110, 120 та 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Це є значним збільшенням порівняно з попереднім механізмом обчислення за подання таких скарг — 50 і 70 відсотків.

Слід звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини «Креуз проти Польщі», яким було вказано, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Крім того, немає гарантій, що суб’єкти владних повноважень, позбавлені законом пільг на оплату судового збору, не будуть зловживати своїми правами, використовуючи бюджетні кошти у судових спорах проти платників податків, які фактично цей бюджет формують.

ЮРІЙ СІВОВНА, старший юрист АК «Правочин»:

— Безперечно, в питаннях оплати судового збору абсолютно справедливим є підхід: скільки вимагаєш — стільки і платиш. Так, власне, і було закріплено в «старій» редакції закону, а саме в графах за апеляційне та касаційне оскарження ставка могла вираховуватись із оспорюваної суми. Таким чином, дійсно існувала можливість сплачувати судовий збір частково у випадку часткового оскарження рішення суду.

Але такий підхід не в традиціях нещодавно прийнятих змін до законодавства про судовий збір. Після прочитання зазначених змін слід дійти логічного висновку, що поняття збалансованість, розумність, правильність, виваженість, обгрунтованість їм не притаманні,

хоча в пояснювальній записці до проекту вони зустрічаються мало не через слово.

На мій погляд, подібні закони не допомагають вирішити існуючі проблеми, а лише породжують інші, які також потребують негайного вирішення. Переконаний, що юридична громадськість ще не один раз повернеться до цієї проблеми і ще багато дискусій відбудеться з цього приводу до тих пір, поки до нещодавно прийнятих змін не будуть внесені чергові зміни про внесення змін.

І так завжди… На жаль…

ОЛЕКСАНДР ВОВК, старший юрист ЮФ «Юрлайн»:

— Зрівняння баз нарахування збору за часткове та повне оскарження рішення негативно вплине на активність третіх осіб, які опосередковано причеті до судового спору. Те ж саме буде відбуватись у господарських справах, у яких позови про стягнення коштів задовольнялись частково. Крім того, при оскарженні рішення в певній частині позивач фактично сплачуватиме збір і за вимогу, яка вже задоволена. Те ж саме стосується і відповідача, у частині вимог до якого відмовлено.

Дисциплінуюча функція збору, що перешкоджає заявленню необгрунтованих позовів, виконуватиметься у повному обсязі. Однак, для певних категорій населення (малозабезпечених осіб тощо) така сплата стане об'єктивною перешкодою у гарантованому Конституцією доступі до правосуддя, що є неприпустимим.

Отже, для цілей оскарження судових рішень доцільно було б повернути до Закону положення про обчислення збору виходячи з оспорюваної скаржником суми, а не — зі ставки, що підлягає сплаті при поданні позову.

Джерело:

http://vgoru.org/index.php/all-news/s...

Комментарии к материалу